442/875/17 Про стягнення аліментів на утримання дочки у твердій сумі - 09.08.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року, у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів.

Позов обґрунтовано тим, що з 14 листопада 1996 року по 13 червня 2000 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу проживає разом із матір'ю.

У зв'язку із досягненням дочкою повноліття, припинилось примусове стягнення аліментів, призначених судовим рішенням на утримання дочки.

З 01 вересня 2014 року ОСОБА_6 навчається в Дрогобицькій філії ТОВ "Медичне училище "Медик" на платній формі навчання. Термін навчання останньої для здобуття кваліфікації складає 3 роки та 6 місяців, а вартість всього терміну навчання становить 50 070 грн. Оплата навчання дочки здійснюється позивачем, яка, разом зі своїми батьками, вимушена постійно заощаджувати. Відповідач відмовляється добровільно надавати будь-яку матеріальну допомогу у зв'язку із навчанням їх повнолітньої дочки, у зв'язку з чим ОСОБА_7 звернулась до суду з позов про стягнення з ОСОБА_5 аліментів на утримання їх дочки у твердій сумі в розмірі 1 000 грн щомісячно до досягнення дочкою 23 - річного віку за умови продовження нею навчання.

Рішенням Дрогобицького районного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року, у складі судді Крамара О. В., позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідності до матеріалів справи ОСОБА_5 неспроможний надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітньої дочки. При цьому потреба повнолітньої дитини в матеріальній допомозі у зв'язку з навчанням без встановлення можливості батьків надавати таку допомогу не може бути підставою для задоволення позову.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 рокурішення Дрогобицького районного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з навчанням в розмірі 800 грн щомісячно починаючи з 02 лютого 2017 року і до досягнення нею двадцяти трьох років.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідач не перебуває на обліку в центрі зайнятості, не має інвалідності або медичних показань, які б перешкоджали його працевлаштуванню, є фізично здоровою та працездатною особою, та, крім того, сплачував аліменти до повноліття дочки. Із установлених обставин, суд дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_5 відсутності у нього можливості надавати матеріальну допомогу своїй повнолітній дочці на період її навчання.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що апеляційним судом було необґрунтовано відхилено клопотання його представника щодо відкладення розгляду справи, у зв'язку із чим його було обмежено у реалізації процесуальних прав.

Відповідач також посилається на ту обставину, що апеляційним судом при ухваленні рішення не було досліджено наявність у нього можливості надавати матеріальну допомогу, оскільки залишено поза увагою його скрутне матеріальне становище, непрацездатність у зв'язку із незадовільним станом здоров'я, та перебування на його утриманні хворої непрацездатної матері.

Позивач не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направила.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) .

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 180 СК Українибатьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов'язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, при цьому якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).

Відповідно до частини першої статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

При цьому СК України (2947-14) виходить із принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітнім сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та визначення розміру аліментів на повнолітню доньку, яка продовжує навчання, на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, в розмірі 800 грн що місячно до досягнення нею двадцяти трьох років. При цьому судом апеляційної інстанції враховано те, що відповідач є фізично здоровою та працездатною особою, жодного доказу на підтвердження існування будь-яких обставин, що перешкоджають відповідачу влаштуватись на роботу, останнім надано не було.

Суд апеляційної інстанції в повному обсязі з'ясував обставини, на які посилалась позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та дав належну оцінку.

Посилання заявника у касаційній скарзі на обмеження апеляційним судом його процесуальних прав у зв'язку із відхиленням клопотання його представника про відкладення розгляду справи є безпідставним та таким, що не узгоджується із вимогами цивільного процесуального законодавства.

Частиною першою статті 305 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) встановлено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи за клопотанням особи, яка бере участь у справі, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача 03 липня 2017 року було подано клопотання про відкладення розгляду справи. Зміст вказаного клопотання не дає підстав для висновку про наявність поважних причин, за яких представник відповідача не міг вчасно з'явитись до суду апеляційної інстанції та бути присутнім у судовому засіданні. Крім того, відповідач не був позбавлений можливості особистої участі в судовому засіданні, враховуючи ту обставину, що посилання на незадовільний стан його здоров'я належними та допустимими доказами не підтверджено.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що розгляд справи за відсутності сторони належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, не суперечив нормі частини другої статті 305 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом). Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2017 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2017 року до розгляду справи в касаційній інстанції, слід поновити виконання цього рішення.