711/10560/15-ц Про стягнення грошових коштів за придбану квартиру на підставі договору купівлі-продажу - 04.07.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 жовтня 2017 року у складі судді Скляренко В. М. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Ювшина В. І.,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вищий навчальний заклад "Східноєвропейський університет економіки та менеджменту" (далі - ТОВ "ВНЗ "СУЕМ") про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 02 жовтня 2008 року він сплатив замість відповідача 250 290 грн за квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за договором купівлі-продажу, укладеним між відповідачем та ОСОБА_6 Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 31 жовтня 2012 року, стягнуто з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 250 290 грн за придбану квартиру. Вказаними судовими рішеннями установлено факт, що відповідач не виконав свого обов'язку за зобов'язанням від 02 жовтня 2008 року, так як раніше строку, визначеного контрактом від 01 жовтня 2008 року та зобов'язанням від 02 жовтня 2008 року, припинив свою роботу в ТОВ "ВНЗ "СУЕМ". Зазначив, що 13 листопада 2012 року Соснівським районним судом м. Черкаси видано виконавчий лист про стягнення з відповідача на його користь грошових коштів у сумі 250 290 грн за придбану квартиру. 14 листопада 2015 року Придніпровським відділом державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа. Відповідач у повній мірі сплатив на його користь заборгованість у сумі 250 290 грн лише 17 березня 2015 року. Вважає, що оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача 91 339,99 грн інфляційних втрат, 16 891,22 грн - 3 % річних від простроченої суми, а всього - 108 231,21 грн.

ОСОБА_5 проти позову заперечував та пояснив суду, що між сторонами у справі не існує грошових зобов'язань.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Останнім рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 жовтня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 3% річних в сумі 16 891,22 грн, інфляційні втрати в сумі 80 894,39 грн. Вирішено питання судових витрат. Додатковим рішенням цього ж суду від 04 січня 2018 року вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існувало зобов'язання, яке є грошовим, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 625 ЦК України, оскільки ОСОБА_7 виконав зобов'язання повністю лише 17 березня 2015 року.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 07 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без зміни, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зобов'язання відповідача, яке виникло на підставі укладеного 02 жовтня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 нотаріально посвідченого зобов'язання, а потім і рішення суду від 21 червня 2012 року, є грошовим і застосування статті 625 ЦК України до цих правовідносин є правомірним.

У грудні 2017 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 07 грудня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує на те, що судом не наведено висновків та мотивів із яких убачалося, що саме нотаріально посвідчене зобов'язання укладене 02 жовтня 2008 року має природу грошового зобов'язання. Оскільки спірні правовідносин виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). ОСОБА_4 подано позов про стягнення інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних після повного фактичного виконання рішення, згідно з яким він повинен був сплатити кошти на користь позивача.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою від 27 червня 2018 року касаційне провадження у справі № 711/10560/15-ц зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 686/21962/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Судом установлено, що 02 жовтня 2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, вартістю 250 290 грн, що еквівалентно 51 500 доларів США, які покупець ОСОБА_5 сплатив, а продавець ОСОБА_9 отримав повністю ще до підписання цього договору.

Також 02 жовтня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчене зобов'язання, яким визначено, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 придбаває квартиру АДРЕСА_1 за гроші, надані йому ОСОБА_4, що становило 100 % вартості цієї квартири згідно з договором купівлі-продажу, то ОСОБА_5 зобов'язався перед ОСОБА_4 виконувати функціональні обов'язки, викладені в контракті від 01 жовтня 2008 року, укладеному між ним та ТОВ "ВНЗ "СУЕМ", у повному обсязі на строк до 01 жовтня 2018 року; у разі невиконання ОСОБА_5 у строк, обумовлений контрактом від 01 жовтня 2008 року, своїх зобов'язань, сторони домовляються про те, що останній передає право власності на квартиру ОСОБА_4 або повертає гроші згідно з договором купівлі-продажу, вказаним у цьому зобов'язанні.

01 жовтня 2008 року між ТОВ "ВНЗ "СУЕМ" та ОСОБА_5 укладено контракт про те, що він приймається на роботу до університету на посаду завідуючого кафедрою теорії і практики перекладу та компаративістики.

Наказом від 21 вересня 2010 року № 101-к розірвано строковий контракт із ОСОБА_5 достроково на підставі п. 3 цього контракту і ОСОБА_5 звільнено з роботи із 21 вересня 2010 року за пунктом четвертого статті 40 КЗпП України.

У подальшому рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 18 листопада 2011 року вищевказаний наказ визнано недійсним та скасовано, змінено підставу та формулювання причин звільнення ОСОБА_5 із пункту четвертого статті 40 КЗпП України на частину третю 38 КЗпП (322-08) України та визнано датою його звільнення 09 вересня 2010 року.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 31 жовтня 2012 року, задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ТОВ "ВНЗ "СУЕМ", про стягнення коштів за придбану квартиру та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 250 290 грн за придбану квартиру.

14 листопада 2012 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 боргу в сумі 250 290 грн.

07 листопада 2015 року виконавче провадження закінчено у зв'язку з повним фактичним виконанням судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК Українизобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у частині п'ятій статті 11 ЦК Українивизначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК Українив разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК Українирозміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України (435-15) . Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України (435-15) поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України (435-15) ).

Таким чином, у статті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 16 травня 2018 року № 14-16цс18.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. Отже, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій також обґрунтовано вважали, що наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України.

З огляду на зазначене, суди, установивши, що рішенням суду з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнуто грошову суму, таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, отже, є грошовим зобов'язанням, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності між сторонами грошових зобов'язань, які ОСОБА_5 належним чином не виконує, що дає підстави для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час невиконання рішення суду про стягнення суми.

Таким чином, суди першої й апеляційної інстанції, з дотриманням вимог ЦПК (1618-15) України 2004 року, забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, прийняли рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів судом касаційної інстанції, проте особою, що подала касаційну скаргу, не враховано положення частини першої статті 400 ЦПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.