466/6606/16-ц Про витребування майна із чужого незаконного володіння - 27.06.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Брюховицької селищної ради Львівської області на рішення Апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., Савуляка Р. В.,

У липні 2016 року Брюховицька селищна рада Львівської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_6, про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2011 року, з урахуванням ухвали від 21 березня 2016 року про виправлення описки, у справі за позовом ОСОБА_8 до Брюховицької селищної ради Львівської області, управління Держкомзему у

м. Львові, Львівського міського відділу Львівської регіональної філії державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру", ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні заїздом до житлового будинку, визнання недійсними та скасування рішення селищної ради та державних актів визнано недійсними та скасовано державні акти на право приватної власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_6 від 08 травня 2007 року, зареєстровані в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та зобов'язано ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_8 у користуванні заїздом до житлового будинку АДРЕСА_2

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2012 року у зазначеній частині рішення Шевченківського районного суду м. Львова

від 25 липня 2011 року залишено без змін. Відповідно до вказаного рішення право власності на земельну ділянку, розташовану за АДРЕСА_1 перейшло до територіальної громади Брюховицької селищної ради Львівської області. Однак, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,15 га, 27 липня 2015 року ОСОБА_6 відчужено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договору дарування у відповідних частках: 99/100 й 1/100 частки відповідно.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, Брюховицька селищна рада Львівської області просила суд витребувати із незаконного володіння від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за АДРЕСА_1, площею 0,15 га; скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме - вказану земельну ділянку, за № 10569063 від 27 липня 2015 року про право власності за ОСОБА_4 у розмірі 1/100 частки і запис № 10568729 від 27 липня 2015 року про право власності за ОСОБА_3 у розмірі 99/100 часток, здійснені на підставі договору дарування від 27 липня 2015 року за № 1501 та стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2017 року

у складі судді Невойта П. С. позовБрюховицької селищної ради Львівської області задоволено. Витребувано з незаконного володіння від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за АДРЕСА_1, площею 0,15 га. Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме - вказану земельну ділянку,

за № 10569063 від 27 липня 2015 року про право власності за ОСОБА_4 у розмірі 1/100 частки і запис № 10568729 від 27 липня 2015 року про право власності за ОСОБА_3 у розмірі 99/100 частки, здійснені на підставі договору дарування від 27 липня 2015 року за № 1501. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що на момент укладення договору дарування ОСОБА_3 було відомо про рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2011 року, з урахуванням ухвали від 21 березня

2016 року про виправлення описки, та рішення Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2012 року щодо визнання недійсними та скасування державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_6 від 08 травня 2007 року, зареєстровані в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю. А відтак, станом

на 27 липня 2015 року на час укладення договору дарування між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 вказаної земельної ділянки у відповідних частках 99/100 та 1/100 відповідачу та третій особі було відомо про те, що рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки було визнано недійсним, а також частина земельної ділянки як спільний заїзд перебувала у користуванні ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_8

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Брюховицької селищної ради Львівської області відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що згідно довідки відділу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 23 травня 2017 року на момент укладення договору дарування земельна ділянка була зареєстрована за ОСОБА_6, а тому відповідно до статті 83 ЗК України спірна земельна ділянка не належала до земель комунальної власності та у Брюховицької селищної ради Львівської області не було підстав її витребовувати, права органу місцевого самоврядування не порушені. Крім того, ОСОБА_6, як спадкоємець після смерті ОСОБА_9, набула це право у 1996 році та стала належним землекористувачем. Правових підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, для повернення земельної ділянки немає.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2011 року у справі № 2-180/11 було відновлено право ОСОБА_8, який був позивачем у справі, однак не було зазначено про порушення прав Брюховицької селищної ради Львівської області, яка у вказаній справі вважала порушеним своє право як органу місцевого самоврядування.

У касаційнійскарзі Брюховицька селищна рада Львівської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й таким, що ухвалено з порушенням норм чинного законодавства. Селищна рада посилається на те, що апеляційним судом не досліджено зібрані у справі докази, зокрема, що власник земельної ділянки ОСОБА_6 з ОСОБА_8 спільно користуються ділянкою загального користування. Зазначала, що ОСОБА_6 успадкувала лише будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1, а не земельну ділянку, яка є власністю Брюховицької селищної ради Львівської області, як органу територіальної громади і, будучи землекористувачем, а не власником земельної ділянки, ОСОБА_6 не мала права на відчуження земельної ділянки без попереднього отримання її у власність з врахуванням прав суміжного землекористувача ОСОБА_8

Крім того, Брюховицька селищна рада Львівської області вважала єдиним можливим способом захисту її прав, як власника спірної земельної ділянки, витребування земельної ділянки з незаконного володіння особи, яка набула право на майно за безоплатним договором у особи (ОСОБА_6.), яка не мала права на розпорядження вказаним майном.

Згідно довідки відділу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 23 травня 2017 року на момент укладення договору дарування земельна ділянку була зареєстрована за ОСОБА_6, проте вказувала на те, що до отримання її у власність спірна земельна ділянка належала до земель комунальної власності. Разом з тим, оскільки рішенням суду, яке є обов'язковим до виконання, скасовано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_6 і рішення Брюховицької селищної ради Львівської області про передачу вказаної земельної ділянки ОСОБА_6, то дії останньої щодо незаконного відчуження земельної ділянки не тільки порушують право власності Брюховицької селищної ради Львівської області на земельну ділянку, а й права суміжного землекористувача ОСОБА_8 на заїзд до свого будинку, який не був залучений до участі у справі, хоча апеляційний суд оскаржуваним рішенням вирішив його права.

У квітні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу Брюховицької селищної ради Львівської області від ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4, відповідно до якого вона вважала рішення апеляційного суду Львівської області

від 12 грудня 2017 року законним та обґрунтованим.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У статті 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судами встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна право власності на земельну ділянку, площею 0,15 га, що знаходиться у АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності на підставі договору дарування від 27 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10, ОСОБА_3, розмір частки якої 99/100, та ОСОБА_4, розмір частки якої 1/100 (а. с. 4).

Згідно рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня

2011 року, з урахуванням ухвали від 21 березня 2016 року про виправлення описки, у справі за позовом ОСОБА_8 до Брюховицької селищної ради Львівської області, управління Держкомзему у м. Львів, Львівського міського відділу Львівської регіональної філії державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру", ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуваннізаїздом до житлового будинку, визнання рішення селищної ради недійсним, скасування державних актів визнано недійсним та скасовано

пункти 1.13, 1.14 рішення вісімнадцятої сесії 24 скликання Брюховицької селищної ради Львівської області від 29 грудня 2005 року № 584 "Про передачу у приватну власність громадянам земельних ділянок в смт Брюховичі" в частині затвердження технічної документації для видачі державного акта на право приватної власності на землю і передачу земельної ділянки у приватну власність площею 0,15 га та 0,1231 га відповідно для ведення обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 - ОСОБА_6

Визнано недійсними та скасовано державні акти на право приватної власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_6 від 08 травня 2007 року, зареєстровані в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю НОМЕР_1

Зобов'язано ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_8 у користуванні заїздом до житлового будинку АДРЕСА_2 шляхом демонтажу огорожі (а. с. 8-10).

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2012 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2011 року в частині визнання недійсними та скасування рішення Брюховицької селищної ради Львівської області від 29 грудня 2005 року № 584 про передачу у власність

ОСОБА_6 земельної ділянки, площею 0,1231 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 та державного акта на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2, виданого 08 травня 2007 року ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у позові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.(а. с. 5-6).

Вказаним рішенням апеляційного суду встановлено, що під час передачі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (колишня

АДРЕСА_1) у власність ОСОБА_6 до матеріалів технічної документації не надано письмових доказів про закріплення земельної ділянки за будинковолодінням № АДРЕСА_4, а також відомостей щодо розміру та конфігурації такої. Відсутня також первинна документація на спірну земельну ділянку, зокрема рішення про виділення земельної ділянки за зазначеною адресою батькам сторін для будівництва та обслуговування жилого будинку. За відсутності зазначених відомостей та погодження меж земельної ділянки з позивачем ОСОБА_8, селищна рада з порушенням вимог закону передала у власність відповідачки ОСОБА_6 частину земельної ділянки, якою сторони користувалися спільно з часу спорудження на ній позивачем житлового будинку та яка не була попередньо розподілена між сторонами, чи визначено у передбаченому законом порядку порядок користування нею (а. с. 6).

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності від 26 лютого

1971 року житловий будинок по АДРЕСА_1) належав ОСОБА_9 ОСОБА_6 успадкувала вказаний житловий будинок після смерті ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 14 серпня 1996 року. Житловий будинок по АДРЕСА_5 знаходиться на земельній ділянці, площею 0,15 га, яка належить

ОСОБА_3 та ОСОБА_11 на підставі договору дарування від 27 липня 2015 року.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року, частиною третьою

статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У частині третій статті 61 ЦПК України 2004 року, частині четвертій

статті 82 ЦПК України зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Частиною першою статті 14 ЦПК України 2004 року, частиною першою

статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не прийняв до уваги обставини, які встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 липня 2011 року про те, що ОСОБА_6 позбавлено права власності на земельну ділянку, площею 0,15 га, у зв'язку із чим вона не мала права відчужувати спірну земельну ділянку відповідачам у справі. Рішенням районного суду, яке є обов'язковим до виконання, скасовано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_6 та рішення Брюховицької селищної ради Львівської області про передачу вказаної земельної ділянки ОСОБА_6

Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися те, що ОСОБА_6 успадкувала лише будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 а не земельну ділянку, яка є власністю Брюховицької селищної ради Львівської області, як органу територіальної громади і, будучи землекористувачем, а не власником земельної ділянки,

ОСОБА_6 не мала права на відчуження земельної ділянки без попереднього отримання її у власність з врахуванням прав суміжного землекористувача ОСОБА_8 на заїзд до свого будинку.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення у справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права. Тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.