755/4365/16-ц Про стягнення заборгованості по кредитному договору - 20.06.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року у складі судді Гончарука В. П. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року у складі суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість по кредитному договору у розмірі 45 342,60 грн, з яких: 757,84 грн. заборгованість за кредитом, 32 232,40 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2900 грн - заборгованість по пені та комісії, 500 грн - штраф (фіксована частина), 2135,36 грн - штраф (процентна складова).

Позов мотивовано тим, що 20 березня 2013 року між ПАТ "Приватбанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами банківських послуг" затверджених наказом від 06 березня 2010 року та "Тарифами банку" складає між нею і банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Відповідач, у порушення умов договору, не проводить платежів в рахунок повернення позичених коштів, у зв'язку із чим утворилась заборгованість станом на 31 січня 2016 року у розмірі 45 342,60 грн, яку банк просив стягнути в судовому порядку.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами договору та відповідно отримання позичальником пам`ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів, що в сукупності із заявою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. Крім того, суду не надано доказів того, що відповідна картка передбачена умовами заяви, була видана відповідачу, як і не надано суду відомостей, що підтверджують строк дії картки, що є істотними умовами договору, а також доказів зарахування кредитних коштів на картку.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів фактичного отримання відповідачем картки, зарахування коштів на вказану картку, строк дії картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку. Позивачем також не наданодоказів оформлення, укладання, отримання між банком та відповідачем Пам`ятки Клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів, що в сукупності із заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.

ПАТ КБ "ПриватБанк" не надало належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме ці Умови доведені відповідачу, підписуючи зазначену Анкету - заяву, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність доказів, що підтвердили б факт укладення кредитного договору.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем надана до суду копія Анкети-заяви від 20 березня 2013 року, з якої чітко вбачається, що

ОСОБА_3 висловила згоду про укладення кредитного договору, таку засвідчила особистим підписом. Заява містить персональні дані, адресу проживання, та іншу додаткову інформацію, необхідну для отримання кредитної картки.

ОСОБА_3 підписала Анкету - заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, користувалася кредитним лімітом, отже, погодилася з такими умовами, розміром процентів за користування кредитом та штрафними санкціями, що передбачені пунктом 2.1.1.7.6. Умов і правил надання банківських послуг.

ПАТ КБ "ПриватБанк" надав до суду саме ті Умови та правила надання банківських послуг, які діяли на момент підписання заяви відповідачем. Судами попередніх інстанцій не було встановлено, що надані до позову Умови та Правила надання банківських послуг відрізняються від змісту відповідних Умов та Правил, розміщених на офіційному сайті ПАТ КБ "ПриватБанк" у редакції, яка була чинною на момент підписання Анкети-заяви.

Відсутність підпису позичальника на цих Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості.

Підпис відповідач поставила саме в заяві позичальника, яким засвідчила те, що вона повністю згодна з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.

Отримання та користування карткою відповідачем підтверджується фото відповідача з карткою, зроблений з екрану з програмного комплексу банку ЄКБ (єдина клієнтська база); випискою по рахунку, яка містить операції по рахунку клієнта.

З виписки по рахунку вбачається, що ОСОБА_3, користувалася кредитною карткою і такі дії підтверджують її згоду з діючими Тарифами по картці.

Згідно доводів касаційної скарги, суди попередніх інстанцій помилилися, як щодо обставин отримання кредитної картки, так і щодо обставин ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифів.

Відповідач не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направила.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що 20 березня 2013 року між банком та ОСОБА_3 був укладений договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що заява разом із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та тарифами складає договір про надання банківських послуг. На підставі зазначеного договору відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.

Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

За нормами частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

ОСОБА_3, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєдналася до договору приєднання та погодилася з його умовами.

При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не вимагається, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору.

Разом із тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги банку та надаючи оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, в порушення статей 212- 214, 316 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) вказав, що банком не доведено, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг, які були приєднані до позовної заяви, не встановив, які саме Умови були чинними на момент укладення правочину, а також те, чи не змінювались вони в подальшому. При цьому, якщо Умови та Правила надання банківських послуг змінювались, то апеляційний суд не визначився, які норми матеріального права в цьому разі перешкоджають стягнути кредит, отриманий позичальником, та ті суми, які були обчислені на час надання кредиту згідно з Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Стаття 633 ЦК України передбачає, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Апеляційний суд не врахував, що відповідач укладення, чи неукладення кредитного договору не оспорювала, а з розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що позичальник частково сплачувала заборгованість, користувалася кредитними коштами, тобто погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами.

При цьому, апеляційним судом не перевірено, чи містили чинні на момент укладення правочину Умови зобов'язання позичальника зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, чи саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, та з урахуванням встановлення вказаних обставин, не перевірено чи підлягають стягненню вказані нарахування банком з відповідача.

Таким чином, в порушення вимог статей 212- 214, 316 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) апеляційний суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, не встановив, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не перевірив доводів позивача й не надав належної правової оцінки поданим ним доказам, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, який ґрунтується на припущеннях, що не відповідає загальним вимогам норм процесуального права щодо доказування.

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною й підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд з підстав, встановлених статтею 411 ЦПК України.