646/13196/15-ц Про стягнення процентів за договором позики, трьох процентів річних, неустойки та звернення стягнення на предмет іпотеки - 27.11.2019 Прийняття

ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до якого остання отримала від ОСОБА_1 позику в розмірі 10 320,00 доларів США із строком повернення не пізніше 06 лютого 2011 року, зі сплатою по 180,00 доларів США не пізніше 06 числа кожного місяця. За прострочення ОСОБА_2 обов`язку з повернення боргу сторони встановили обов`язок відповідача сплатити штраф з розрахунку 1 000,00 грн за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 06 лютого 2009 року укладений договір поруки, відповідно до умов якого відповідач поручився перед позивачем за повернення ОСОБА_2 позичених коштів.

ОСОБА_2 порушила взяті на себе зобов`язання за договором позики

від 06 лютого 2009 року та повернула позивачу борг частково у загальній сумі 4 320,00 доларів США.

Крім того, 26 березня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до якого вона позичила у позивача 3 900,00 доларів США строком до 26 березня 2012 року, при цьому сторони домовились про повернення відповідачем отриманих коштів частинами по 75,00 доларів США не пізніше 26 числа кожного місяця. За прострочення ОСОБА_2 обов`язку з повернення позивачу боргу за договором позики від 26 березня 2011 року сторони встановили обов`язок відповідача сплатити неустойку у вигляді штрафу в розмірі 3 % від простроченої суми за кожен день прострочення.

ОСОБА_2 порушила умови договору позики від 26 березня 2011 року і борг позивачу не повернула.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики

від 26 березня 2011 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 26 березня

2011 року укладений договір поруки, відповідно до умов якого відповідач поручився перед позивачем за повернення ОСОБА_2 позичених коштів.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2014 року з

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за двома договорами позики у розмірі 403 133,37 грн. Рішення боржником не виконано.

Сума неповернутих коштів за договором позики від 06 лютого 2009 року складає 6 000,00 доларів США, сума процентів за користування цими коштами відповідно до рівня облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) за період з 02 липня 2014 року до 07 жовтня 2015 року складає 1 584,00 доларів США, 3 % річних -

227,00 доларів США, неустойки (штраф) за 462 дні - 462 000,00 грн.

Сума неповернутих ОСОБА_2 позивачу коштів за договором позики

від 26 березня 2011 року складає 3 900,00 доларів США, тому сума процентів за користування цими коштами відповідно до рівня облікової ставки НБУ за період

із 02 липня 2014 року до 07 жовтня 2015 року складає 1 029,00 доларів США, 3 % річних - 148,00 доларів США, неустойка (штраф) за 462 дні - 55 224,00 доларів США.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язання за договором позики

від 06 лютого 2009 року, між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого останні передали позивачу в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Таким чином, загальний розмір заборгованості, в рахунок якого позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4

складає 1 699 822,82 грн.

Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на свою користь проценти за користування коштами, три проценти річних від простроченої поверненням суми боргу та неустойку за договором позики від 06 лютого 2009 року та договором позики від 26 березня 2011 року за період із 02 липня 2014 року по 07 жовтня

2015 року в сумі, еквівалентній 55 224,00 доларів США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, а також неустойку за договором позики від 06 лютого 2009 року в розмірі 462 000,00 грн, у рахунок задоволення вимог позивача в сумі 268 387,37 грн, згідно з рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова

від 23 вересня 2014 року, та процентів за користування коштами, трьох процентів річних від простроченої поверненням суми боргу за період із 02 липня 2014 року

по 07 жовтня 2015 року в сумі, еквівалентній 1 811,00 доларів США, та неустойки у розмірі 462 000,00 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України "Про іпотеку" процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_1 права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на його власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу, але не нижче, ніж за визначеною сторонами в пункті 4 іпотечного договору ціною на рівні 37 032,00 грн, а також надати позивачу особисто та через представника право пред`являти правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, усно та письмово звертатися, одержувати і подавати необхідні довідки, будь-які витяги з усіх державних реєстрів прав власності, інших речових прав на нерухоме майно та обтяжень об`єктів нерухомого майна, звіти про оцінку майна та будь-які інші документи в Державній реєстраційній службі України, Державній міграційній службі України та інших державних органах, установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, в державних нотаріальних конторах, у приватних нотаріусів та в архівних установах та вчиняти всі інші необхідні дії, пов`язані з продажем предмета іпотеки; з метою збереження предмета іпотеки до моменту його реалізації, передати цей предмет іпотеки в управління позивача на період до його реалізації з наданням права обладнання предмета іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до об`єктів нерухомого майна, зміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, укладання договорів оренди предмета іпотеки з правом отримання орендної плати; виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з іпотечного майна.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 проценти за користування коштами, три проценти річних, неустойку за договором позики від 06 лютого 2009 року та за договором позики від 26 березня 2011 року за період з 02 липня 2014 року

до 07 жовтня 2015 року в розмірі 148 042,84 грн.

У рахунок боргу за рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова

від 23 вересня 2014 року, а також задоволених вимог у цій справі у розмірі

148 042,84 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3, із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України "Про іпотеку" процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_1 права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі - покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності або незалежного експерта на момент продажу, але не нижче, ніж за визначеною сторонами в пункті 4 іпотечного договору ціною. Надано право ОСОБА_1 пред`являти правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, одержувати і подавати необхідні довідки про належність майна, кількість продажів, визначення вартості майна, витяги з усіх Державних реєстрів прав власності, інших речових прав на нерухоме майно та обтяжень об`єктів нерухомого майна, звіти про оцінку майна та будь-які інші документи в Державній реєстраційній службі України, в державних органах, установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, в державних нотаріальних конторах, у приватних нотаріусів та в архівних установах, які є необхідними для звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо передачі в його управління предмета іпотеки до моменту реалізації з наданням права обладнання квартири новими охоронними пристроями, вільного доступу до об`єктів нерухомого майна, зміни замків, укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, укладання договорів оренди предмета іпотеки з правом отримання орендної плати відмовлено.

Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що позичальник свого обов`язку з повернення боргу у визначеному судовим рішенням розмірі не виконала, тому позивач має право на солідарне стягнення з боржника та поручителя процентів за користування отриманими в позику грошовими коштами за період з 02 липня 2014 року

по 07 жовтня 2015 року, трьох процентів річних та неустойки, при цьому зменшено розмір неустойки, оскільки її розмір значно перевищує розмір збитків. Оскільки позика позичальником не повернута, то позивач має право задовольнити свої вимоги за договорами позики шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із предмета іпотеки.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_2, задоволено частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 липня 2016 року в частині визначення заборгованості, яка підлягає сплаті за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, змінено, резолютивну частину викладено у такій редакції: звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_3 у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 06 лютого 2009 року в сумі 354 350,25 грн, що складається з: 81 156,77 грн - неповернута сума боргу, проценти за користування коштами - 42 972,51 грн, 3 % річних - 8 237,41 грн, неустойка - 132 367,00 грн, що були стягнуті заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2014 року за період з 06 лютого 2009 року по 01 липня 2014 року, а також заборгованості за процентами у розмірі 39 314,88 грн, 3 % річних - 5 493,40 грн, неустойки - 44 808,28 грн за період з 02 липня 2014 року по 07 жовтня 2015 року, із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України "Про іпотеку" процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_1 права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі - покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності або незалежного експерта на момент продажу, але не нижче ціни, що визначена сторонами в пункті 4 іпотечного договору.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 липня 2016 року в частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення Червонозаводського районного суду

м. Харкова від 14 липня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що договір іпотеки від 06 лютого

2009 року укладений на забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_2 за договором позики від 06 лютого 2009 року з обумовленим у договорі позики розміром боргу 10 320,00 доларів США, та не забезпечує зобов`язань за договором позики від 26 березня 2012 року, тому визначена сума заборгованості, яка буде погашена за рахунок предмета іпотеки, підлягає зміні. Крім того, спірна квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, тому відсутні передбачені законом підстави для виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із квартири, яка є предметом іпотеки, без надання їм іншого жилого приміщення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2018 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова

від 14 липня 2016 року та постанову Апеляційного суду Харківської області

від 16 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували доводи відповідача про те, що в спірній квартирі проживає малолітня особа, а тому необхідно було залучити до справи як третю особу - орган опіки та піклування. Крім того, іпотечний договір укладений без згоди органу опіки та піклування, оскільки у цій квартирі на той момент проживали малолітні діти, що свідчить про недійсність цього правочину. Також суди не взяли до уваги той факт, що за позикою борг виплачений відповідачами (копії розписок на 33 аркушах містяться у матеріалах справи), адже ОСОБА_1 у своїй позовній заяві визнав, що відповідач частково повернула грошові кошти за рахунок кредиту, що свідчить про те, що ОСОБА_6, яка отримувала кошти від ОСОБА_2, передавала їх позивачу у рахунок погашення боргу.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи за їх межі, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Встановлено, що згідно з договором позики від 06 лютого 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А., реєстровий № 567, ОСОБА_1 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняла валютні цінності у розмірі 10 320,00 доларів США та зобов`язалась повернути не пізніше 06 лютого 2011 року в порядку та у строки, передбачені договором, а саме: сплачувати позивачу по 180,00 доларів США не пізніше шостого числа кожного місяця, починаючи з 06 березня 2009 року та не пізніше 06 лютого 2011 року залишок суми у розмірі 6 180,00 доларів США.

Пунктом 5 цього договору за прострочення строків, зазначених у пункті 1 договору, встановлюється відповідальність відповідача щодо сплати на користь позивача штрафу у розмірі 1 000,00 грн за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня. Плата за користування валютними цінностями відповідно до змісту договору не встановлена.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики між позивачем та ОСОБА_4 06 лютого 2009 року укладений договір поруки, відповідно до умов якого відповідач поручився перед позивачем за повернення ОСОБА_2 позичених коштів.

Згідно з копією договору позики від 26 березня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С. І. за реєстровим № 1033, ОСОБА_1 передав у власність, а ОСОБА_2 прийняла валютні цінності у розмірі 3 900,00 доларів США та зобов`язалась повернути не пізніше 26 березня 2012 року в порядку та у строки, передбачені договором, а саме сплачувати позивачу по 75,00 доларів США не пізніше двадцять шостого числа кожного місяця починаючи з 26 квітня 2011 року та не пізніше 26 березня 2012 року залишок суми у розмірі 3 075,00 доларів США.

Пунктом 7 цього договору за прострочення строків, зазначених у пункті 1 договору, встановлюється відповідальність відповідача щодо сплати на користь позивача 3 % за кожен день прострочення від простроченої суми. Плата за користування валютними цінностями відповідно до змісту договору не встановлена.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 26 березня 2011 року укладений договір поруки, відповідно до умов якого відповідач поручився перед позивачем за повернення ОСОБА_2 позичених коштів.

Із метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язання за договором позики від 06 лютого 2009 року, між нею, ОСОБА_3 та позивачем 06 лютого 2009 року укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. за № 569, відповідно до умов якого відповідачі передали позивачу в іпотеку квартиру за АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період із 06 лютого 2009 року по 01 липня 2014 року стягнуто 403 133,37 грн заборгованість, яка складається з суми боргу, процентів за користування грошовими коштами та 3 % річних за обома договорами позики у сумі 201 566,37 грн, неустойки у розмірі 132 367,00 грн та 69 200,00 грн.

ОСОБА_2 свого обов`язку з повернення боргу у визначеному судовим рішенням розмірі до цього часу не виконала.

24 вересня 2015 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимогу про добровільне звільнення житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, у зв`язку з невиконанням умов договорів позики.

Відповідно до пункту 7 договору іпотеки, іпотекодержатель має право дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки при простроченні боржником сплати будь-якого з поточних платежів більш ніж на п`ять днів за договором позики у забезпечення якої укладений цей договір.

Згідно з пунктом 4 договору сторони оцінили предмет іпотеки в сумі 37 032,00 грн.

Із договору іпотеки вбачається, що квартира АДРЕСА_1, належить іпотекодавцям на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 23 вересня 2006 року за № 2436 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Курас С. О., який зареєстрований у Державному реєстрі правочинів 23 грудня 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Курас С. О., витяг 3375182, правочин

№ 1825716, у КП "ХМБТІ", витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданий 22 січня 2007 року за номером 13296605, реєстраційний номер 17126231, номер запису в книзі П-9-2340.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник свого обов`язку з повернення боргу у визначеному судовим рішенням розмірі не виконала, тому позивач має право на солідарне стягнення з боржника та поручителя процентів за користування отриманими у позику грошовими коштами за період

із 02 липня 2014 року по 07 жовтня 2015 року, трьох процентів річних та неустойки, при цьому зменшено розмір неустойки, оскільки її розмір значно перевищує розмір збитків. Оскільки позика позичальником не повернута, то позивач має право задовольнити свої вимоги за договорами позики шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із предмета іпотеки.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що договір іпотеки від 06 лютого 2009 року укладений на забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_2 за договором позики від 06 лютого 2009 року з обумовленим у договорі позики розміром боргу 10 320,00 доларів США, та не забезпечує зобов`язань за договором позики від 26 березня 2012 року, тому визначена сума заборгованості, яка буде погашена за рахунок предмета іпотеки, підлягає зміні. Крім того, відмовляючи у виселенні, апеляційний суд виходив із того, що спірна квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, тому відсутні передбачені законом підстави для виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із квартири, яка є предметом іпотеки, без надання їм іншого жилого приміщення.

Верховний Суд не погоджується в повній мірі з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині визначення розміру стягнутої заборгованості з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо нарахування відсотків та пені

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050

ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та

від 04 липня 2018 року справа № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Щодо чинності поруки

Враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, тому на правовідносини, які виникають після закінчення строку дії кредитного договору, та на правовідносини після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.

Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку"іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку"передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Щодо виселення з іпотечного майна

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку", у частинах першій, другій якої передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що між сторонами існували позикові відносини, які підтверджують як факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірах 10 320,00 доларів США та 3 900,00 доларів США, так і обов`язок їх повернути до 06 лютого 2011 року та

26 березня 2012 року відповідно, проте позичальник неналежним чином виконувала умови договорів позики, тому суди дійшли до правильних висновків про наявність правових підстав для стягнення, передбачених статтею 625 ЦК України, 3 % річних та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості за першим договором позики.

Разом з тим висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо стягнення процентів за користування коштами та неустойки за період із 02 липня 2014 року

до 07 жовтня 2015 року є помилковими, оскільки договір позики від 06 лютого

2009 року діяв до 06 лютого 2011 року, а договір позики від 26 березня 2011 року діяв до 26 березня 2012 року, тому зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти та пеню на підставі договору позики. Після спливу визначеного договором строку кредитування, право кредитодавця нараховувати передбачені договором суми за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, нарахування процентів та неустойки після закінчення строку кредитування ані договором, ані законом не передбачена, отже, такі вимоги є безпідставними.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення процентів та неустойки ухвалено при неправильному застосуванні положень статей 1048, 1050

ЦК України, що призвело до порушення норм матеріального права, а тому підлягають скасуванню в цій частині із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кошами у розмірі

1 029,00 доларів (еквівалент 25 539,78 грн) та неустойки у розмірі 29 213,14 грн за договором позики від 26 березня 2011 року.

Рішення судів у частині визначення розміру заборгованості, в рахунок якої звертається стягнення на предмет іпотеки підлягає зменшенню на суму безпідставно донарахованих процентів за користування кошами у розмірі 1 584,00 доларів США (еквівалент 39 314,00 грн) та неустойки у розмірі 44 808,28 грн за договором позики від 06 лютого 2009 року за межами строку дії позики.

Крім того, вимоги до поручителя ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки після припинення кредитного договору як основного зобов`язання, припинилась і порука, як забезпечувальне зобов`язання, тому за межами строку кредитування порука не є чинною і будь-які вимоги до поручителя у зв`язку із цим є безпідставними.

У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення процентів за користування грошима та неустойки, стягнення коштів з поручителя.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання касаційної скарги у цій справі ОСОБА_2 належало сплатити судовий збір у розмірі 12 180,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року зменшеного належний до сплати судовий збір із 12 180,00 грн до 3 000,00 грн та відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору у розмірі 3 000,00 грн до перегляду справи у касаційному порядку.

За результатами касаційного перегляду справи, суд касаційної інстанції здійснює розподіл судових витрат пропорційно до задоволених вимог. Враховуючи відсоток задоволених вимог позову (15,9 %), із ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 936,62 грн за розгляд справи у суді касаційної інстанції, а з ОСОБА_7 - 10 243,38 грн, який підлягає перерахуванню або внесеню за такими реквізитами: отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н; код отримувача (за ЄДРПОУ) - 38004897; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA678999980000031219207026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)"; символ звітності банку - 207.

Крім того, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 968,31 грн, а за подання апеляційної скарги з

ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 633,86 грн, то з урахуванням взаємозаліку з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 665,55 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 липня 2016 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 16 травня 2018 рокув частині стягнення заборгованості за договором від 26 березня 2011 року: процентів за користування кошами у розмірі 1 029,00 доларів (еквівалент 25 539,78 грн) та неустойки у розмірі 29 213,14 грн - скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.