1523/1621/2012 Про відшкодування моральної шкоди - 11.06.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, яка підписана представником ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2017 року у складі суддів: Сєвєрової Є. С., Дрішлюка А. І., Таварткіладзе О. М.,

У серпні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої пошкодженням належного йому автобусу "IVEKO PEGASO", внаслідок зіткнення з автомобілем марки "NISSAN QASHQAI" під керуванням водія ОСОБА_5 22 серпня 2012 року.

З урахуванням уточнених вимог, просив стягнути 67 529,80 грн на відшкодування майнової шкоди та 50 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, завданої переживаннями з приводу пошкодження майна, порушенням нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, неправомірною поведінкою відповідача.

Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 25 червня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 67 529,80 грн на відшкодування майнової шкоди та 43 848,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 6 857,69 грн - судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що відповідач як володілець джерела підвищеної небезпеки зобов'язаний відшкодувати завдану ним шкоду іншому власнику, майно якого зазнало пошкоджень внаслідок ДТП, що відповідає вимогам статті 1188 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2017 року рішення Ренійського районного суду Одеської області від 25 червня 2014 року скасоване та ухвалено нове. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на відшкодування майнової шкоди 28 002,14 грн, на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн, судові витрати в розмірі 3 545,76 грн в решті позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що недоліки первинних документів щодо оформлення здійснених витрат, не спростовують самого факту завдання шкоди ОСОБА_5, і потерпіла особа має право на відшкодування, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства: справедливості, добросовісності та розумності, тому стягненню на відшкодування майнової шкоди підлягають 28 002,14 грн. Пошкодження майна призвело до вимушених змін у житті позивача, забрало тривалий час для відновлення становища, яке існувало до порушення права, втрату майном товарної цінності внаслідок його пошкодження, очевидність неправомірної поведінки відповідача ОСОБА_5, який керував автомобілем у стані сп'яніння, обґрунтованими є вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка з врахуванням засад цивільного законодавства підлягає стягненню в розмірі 10000 грн.

У лютому 2017 року ОСОБА_5, через представника ОСОБА_6, подав касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2017 року, в якій просить оскаржене рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що працівники міліції спотворили протокол про ДТП і його вина у ДТП відсутня. Вказує, що ОСОБА_4 не надав доказів на підтвердження витрат на відновлення автобусу, заподіяння моральної шкоди, і отримав страхове відшкодування від страхової компанії. Крім того вказує, що суди не залучили до участі у справі страхову компанію.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 22 серпня 2012 року, о 02 год. 30 хв., керуючи у стані алкогольного сп'яніння автомобілем марки "NISSAN QASHQAI", державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_5 порушив правила дорожнього руху та вчинив ДТП в м. Рені Одеської області, по вул. Комсомольській, з пасажирським автобусом марки "IVEKO PEGASO", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4

ОСОБА_5 є власником автомобіля "NISSAN QASHQAI", державний номер НОМЕР_1. ОСОБА_4 є власником пасажирського автобусу "IVEKO PEGASO", державний номер НОМЕР_2.

Постановою Ренійського районного суду Одеської області від 24 жовтня 2012 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 20 березня 2013 року, ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтями 122-4, 124 КпАП України, частиною першою статтті 130 КпАП України (80731-10) , та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн.

Згідно частини четвертої статті 62 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиціальні факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, у процесуальній формі, а тому немає необхідності встановлювати їх знову. Такі правила спрямовані на додержання процесуальної економії в новому процесі. У випадку встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі, не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їх повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Потерпілий як кредитор вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика (МТСБУ), у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика (МТСБУ) та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 16 травня 2018 року в справі № 295/11357/16-ц.

Встановивши, що ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні ДТП, апеляційний суд, з урахуванням частини четвертої статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішень), зробив правильний висновок про часткове задоволення позову.

Посилання ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_4 отримав страхове відшкодування від страхової компанії, суд відхиляє. Оскільки, як встановив апеляційний суд, згідно відповіді ПАТ "Українська страхова компанія "Княжа ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП", у якій була застрахована відповідальність водія ОСОБА_5, ніхто не отримував страхове відшкодування з приводу ДТП, оскільки жоден з учасників пригоди до них не звертався.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2017 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2017 року до закінчення касаційного провадження. Оскільки оскаржене рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то на підставі статті 436 ЦПК України суд поновлює виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2017 року.