686/7680/17 Про стягнення грошових коштів переданих за договором позики - 07.06.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 серпня 2017 року у складі судді Логінової С. М. та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року у складі суддів: Ярмолюка О. І., Пастощука М. М., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8, в якому просила стягнути з відповідача на її користь кошти в сумі, яка еквівалентна 113600 доларам США, що за курсом Національного банку України станом дату звернення із позовом (20 квітня 2017 року) становить 3 943 012,52 грн.

Позов мотивовано тим, що 07 березня 2014 року між сторонами було укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_8 отримав позику у сумі

824 600 грн, що на день укладення зазначеного договору було еквівалентно

86 800 доларам США, які ОСОБА_8 зобов'язувався повернути до 07 березня 2016 року.

18 червня 2014 року між сторонами укладено додаток до договору позики, яким пункт 1 договору позики викладено в новій редакції. Згідно нової редакції вказаного пункту договору позики, сума позики збільшилася до 1 146 200 грн, що еквівалентно 113 600 доларам США. Зазначену суму позики відповідач зобов'язався повернути у визначений в договорі позики строк, тобто до 07 березня 2016 року.

У визначений в договорі позики строк відповідач грошові кошти не повернув, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з останнього кошти за договором позики в сумі, яка еквівалентна 113 600 доларам США, станом на дату звернення з позовом до суду.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 07 березня 2014 року в сумі 3 043 012,52 грн та судовий збір у сумі

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незалежно від валюти боргу (грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його повернення є національна валюта України - гривня. Відповідно до умов договору позики (з урахуванням змін, які були внесені до нього додатковою угодою від 18 червня 2014 року) з відповідача підлягає стягненню на користь позивача кошти в сумі, яка еквівалентна 113 600 доларам США, що за курсом Національного банку України станом дату звернення із цим позовом (20 квітня 2017 року) становить 3 943 012 грн.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення боргу за договором позики та судового збору змінено.

Позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 2 937 363,49 грн - боргу за договором позики та 7 722,40 грн судового збору.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_8 не виконав зобов'язання за договором позики, внаслідок чого з нього на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню неповернуті грошові кошти, розмір яких слід визначити за офіційним курсом долара США до гривні на час повернення грошових коштів.

Разом із тим, застосовуючи до спірних правовідносин положення частини другої статті 533 ЦК України, суд першої інстанції неправильно ототожнив день платежу, станом на який застосовувався офіційний курс іноземної валюти, з днем пред'явлення ОСОБА_4 позову до суду.

Сума стягнення мала бути обчислена судом за курсом долара США до гривні, встановленому Національним банком України на день ухвалення ним рішення. Ця сума становить 2 937 363,49 грн (113 600 x 25,857073).

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені ними рішення та задовольнити позов на суму 1 146 200 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що позичивши у позивача 1 146 200 грн, відповідач, згідно приписів статті 1049 ЦК України зобов'язаний був повернути позивачу саме цю суму. В укладеному договорі позики та додатку до нього відповідач не брав на себе зобов'язання повертати позивачу еквівалент отриманої позики в доларах США. Тому, стягнувши з відповідача еквівалент 113 600 доларів США за курсом Національного банку України судами порушено приписи статей 1046, 1049 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_8 на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 не погодилась з доводами відповідача та просила залишити без змін ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів".

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом установлено, що 07 березня 2014 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_4 у борг 824 600 грн, що на час передачі коштів було еквівалентно 86 800 доларів США, та зобов'язався повернути їх до 7 березня 2016 року.

18 червня 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 оформлено додаток до договору позики, згідно якого сума позики збільшилася до 1 146 200 грн, та сторонами визначено, що ця сума еквівалентна 113 600 доларів США.

У визначений у договорі позики строк ОСОБА_8 борг не повернув.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінально-вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземки валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлені: законом (стаття 192 ЦК України).

Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що якщо сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, то у такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим, для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Встановивши, що при укладенні договору позики ОСОБА_4 і ОСОБА_8 визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, суди дійшли правильного висновку про необхідність визначення суми позики, що підлягає стягненню з ОСОБА_8 - за офіційним курсом долара США до гривні на час повернення грошових коштів.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виправив допущену ним помилку при визначенні суми боргу та обґрунтовано обчислив суму стягнення за курсом долара США до гривні, встановленому Національним банком України станом на день ухвалення рішення, що відповідає положенням частини другої статті 533 ЦК України.

Доводи касаційної скарги відповідача щодо відсутності у нього обов'язку повертати борг в еквіваленті до іноземної валюти спростовуються положеннями наведених вище норм матеріального права та змістом укладеного сторонами договору позики, у якому сторони визначили грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Доводи касаційної скарги позивача висновків судів не спростовують та фактично зводяться до незгоди заявника з мотивами, з яких суди виходили задовольняючи позов та з наданою судами оцінкою змісту умов укладеного між сторонами договору позики.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у незміненій частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 серпня 2017 року у незміненій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.