615/779/17 Про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом - 06.06.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 01 серпня 2017 року у складі судді Товстолужського О. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М.,

Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Валківської міської ради Харківської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, якому на праві власності належав будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м. Вказане нерухоме майно в порядку спадкування за законом успадкувала його дружина - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 18 червня

2015 року встановлено факт, що ОСОБА_8 є рідною матір'ю ОСОБА_9 (його мати), та визнано за нею право власності на будинок АДРЕСА_1. Звертаючи до суду з вказаним позовом його мати не зазначила про наявність іншого майна, що входило до спадкової маси після смерті ОСОБА_8, зокрема - земельну ділянку, площею 600 кв. м, яка є прибудинковою територією указаного вище домоволодіння.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його мати ОСОБА_9, він у встановленому законом порядку успадкував будинок АДРЕСА_1 та 17 січня 2017 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, однак відповідачем не визнається право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок.

Посилаючись на те, що за життя його мати не набула право власності на земельну ділянку, на якій розташований успадкований ним об'єкт нерухомості, просив визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку площею 600 кв. м, розташовану по АДРЕСА_1.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 01 серпня

2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до спадкоємців переходять усі права спадкодавця, які належали йому за життя, тоді як спірна земельна ділянка не перебувала у власності ОСОБА_9, а тому за позивачем не може бути визнано право власності на неї у порядку спадкування за законом.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 29 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Валківського районного суду Харківської області від 01 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що за життя ОСОБА_9 право власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку не набула, у зв'язку з чим вона не увійшла до складу спадкового майна, атому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за ОСОБА_4 права власності на це нерухоме майно в порядку спадкування.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у вересні 2017 року, ОСОБА_4 просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам статей 214, 360-7 ЦПК України 2004 року залишили поза увагою висновки, викладені Верховним Судом України 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, за змістом якої, крім іншого, зазначено, щоза загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомого майна. При цьому, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстровано одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Вказував на те, що поза увагою судів залишився факт належності права власності на спірну земельну ділянку його бабусі ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про право власності на спадщину за законом

від 19 січня 2001 року, а також, що у податковому повідомленні-рішенні із сплати земельного податку його вказано власником спірної земельної ділянки.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

22 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ЦПК України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 401 ЦПК України передбачено, що попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Валківського районного суду Харківської області від 18 червня 2015 року визнано за ОСОБА_9 право власності на будинок АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача - ОСОБА_9

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 17 січня 2017 року, спадкоємцем майна ОСОБА_9 є її син ОСОБА_4 Спадщина, на яке видано свідоцтво, складається із зазначеного вище житлового будинку.

Позивач зареєстрував на своє ім'я вищезазначений житловий будинок, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 січня 2017 року.

Будинок АДРЕСА_1, розміщений на земельній ділянці площею 600 кв. м, право власності на яку за життя

ОСОБА_9 не оформила.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Однією з підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є прийняття спадщини (пункт "г" частини першої статті 81 ЗК України).

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема і шляхом визнання права, як це передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, що передбачено частинами першою та другою статті 1225 ЦК України.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування.

Ураховуючи наведені вище приписи та беручи до уваги встановлений законодавцем у статті 1218 ЦК України склад спадщини, до спадкодавця не може перейти право власності на право, яке не належало спадкодавцеві.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що за життя ОСОБА_9 право власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку не набула, а тому земельна ділянка до складу спадщини не увійшла, а відтак обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Доводи касаційної скарги про не урахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України

від 11 лютого 2015 року № 6-2 цс15 є необгрунтованими, оскільки зазначена постанова прийнята за наявності інших фактичних обставин справи та позовних вимог (поділ земельної ділянки). Крім того, земельна ділянка, яка була предметом поділу у цій справі, була об'єктом права власності, оскільки спадкодавець мав на неї державний акт.

Не заслуговують на увагу і посилання ОСОБА_4 на податкове повідомлення-рішення зі сплати земельного податку, у якому його зазначено власником спірної земельної ділянки, оскільки податкове повідомлення-рішення не є правовстановлюючим документом.

Твердження заявника про залишення поза увагою судами попередніх інстанцій належність на праві власності спірної земельної ділянки його бабусі

ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 19 січня 2001 року є безпідставним, оскільки як убачається із зазначеного свідоцтва, ОСОБА_8 успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 лише житловий будинок АДРЕСА_1, що належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 26 вересня 1992 року.