359/3236/16-ц Про визнання частково незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок - 06.06.2018 Прийняття

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Іванківської сільської ради Бориспільського району Київської області, Бориспільської районної ради Київської області про визнання частково незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_5, після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої в тому числі увійшов житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. На випадок своєї смерті ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений секретарем сільської ради 15 листопада 2005 року, згідно якого все своє майно заповіла їй. Вона в установлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, за її зверненням 25 травня 2014 року їй видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами.

Право власності матері на зазначений будинок визнано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2008 року, яким також визнано недійсним свідоцтво НОМЕР_1 від 19 лютого 1990 року про право власності на вказаний житловий будинок, видане ОСОБА_6. В подальшому рішенням апеляційного суду Київської області 29 лютого 2016 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2008 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірний будинок відмовлено. За таких умов спірний будинок залишився у власності спадкоємців ОСОБА_6.

Зазначала, що її батьки протягом 1960-1961 років побудували за спільні кошти подружжя житловий будинок в АДРЕСА_1, в якому проживали до дня смерті. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько - ОСОБА_7, який склав заповіт на ім'я дружини - ОСОБА_5 У встановлений законом строк мати до нотаріуса не зверталася, оскільки фактично прийняла спадщину в порядку статті 549 ЦК України 1963 року. Інших спадкоємців на спадкове майно, які б мали право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_7, немає. Тому власником спірного домоволодіння після смерті ОСОБА_7 є її мати, де 1/2 частина належала їй на праві власності як частка у спільному майні подружжя, а іншу 1/2 частину вона успадкувала після смерті чоловіка. Крім того, земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку була виділена ОСОБА_7. На час завершення будівництва будинку спірний об'єкт нерухомості був зареєстрований в погосподарській книзі Іванківської сільської ради за батьком. При виникненні необхідності оформити право власності на своє ім'я мати позивача дізналася, що право власності на дане домоволодіння вже оформлено на ім'я її сина - ОСОБА_6, який згідно рішення Бориспільського виконкому Бориспільської районної ради народних депутатів від 07 грудня 1989 року за № 151 отримав свідоцтво на право власності на спірний будинок. Вказувала, що згідно записів погосподарських книг Іванківської сільської ради за 1983-2010 роки власником жилого будинку по АДРЕСА_1 зазначена ОСОБА_5, а ОСОБА_6 та ОСОБА_2 лише проживали в даному будинку, про що в даній книзі в розділі "Додаткові відомості" міститься відповідний запис, відтак ні ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, ні відповідач ОСОБА_2 ніколи не були власниками спірного житлового будинку, а лише проживали у ньому.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила встановити факт прийняття ОСОБА_5 спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_7 на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Іванківської сільської ради народних депутатів від 26 жовтня 1989 року в частині затвердження в списку жителів села Іванків, яким оформлено свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, надання ОСОБА_6 будинку по АДРЕСА_1; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Бориспільської районної ради народних депутатів від 07 грудня 1989 року за № 151 "Про оформлення права власності на житлові будинки громадянам села Іванків" в частині оформлення права власності на житловий будинок громадянам села згідно списку під № 244 ОСОБА_6 по АДРЕСА_1; визнати свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 19 лютого 1990 року на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_6, недійсним; визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з житлового будинку літ "А-І", літньої кухні "В", сараю "Д", вбиральні "Е", воріт "№ 4", замощення "№ 1", колодязя "К".

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довела належними та допустимими доказами порушення її прав спадкоємця оформленням права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_6, оскільки право власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у спадкодавців - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 - у встановленому законом порядку не виникло.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 07 грудня 2017 рокурішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів належності спірного майна її батькам та незаконного оформлення права власності на нього у 1989-1990 роках ОСОБА_6.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що записи в погосподарських книгах не можуть свідчити про те, що спірний будинок належав батькам позивача; суди не перевірили фактичних підстав виникнення права власності батьками позивача на житловий будинок, збудований у 1960-1961 роках; рішення виконавчого комітету Бориспільської районної ради народних депутатів від 07 грудня 1989 року "Про оформлення права власності на житлові будинки громадянам села Іванків" винесено на підставі списку жителів села Іванків без внесення ОСОБА_5; ОСОБА_6 та його сім'я, як зазначено в погосподарській книзі, проживають в ? частині спірного будинку ОСОБА_5, будь-які докази набуття права власності ОСОБА_2 та її покійним чоловіком ОСОБА_6 на цілий будинок чи його частку у справі відсутні; відповідачами не надано доказів, що саме ними була зроблена добудова до будинку та ОСОБА_5 надавала їм дозвіл на прибудову до її домоволодіння.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що касаційна скарга є необґрунтованою і підлягає відхиленню. ОСОБА_6 в установленому порядку отримав право власності на спірне домоволодіння, що підтверджується відповідними доказами; ОСОБА_7 - батько позивача та ОСОБА_6 - не був власником спірного будинку, оскільки не мав правовстановлюючих документів на нього; в погосподарських книгах головою сім'ї зазначений ОСОБА_6; ОСОБА_5 була обізнана щодо того, що вона не є власником будинку, оскільки всі рахунки за сплату комунальних послуг приходили на ім'я ОСОБА_6.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7. На випадок своєї смерті 02 березня 1979 року він склав заповіт, за яким все своє майно заповів дружині - ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

15 листопада 2005 року на випадок своєї смерті ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого все своє майно заповіла своїй дочці ОСОБА_1

25 травня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, в тому числі на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, належного ОСОБА_5 на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2008 року, яким визнано недійсним свідоцтво НОМЕР_1 від 19 лютого 1990 року про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_6.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2008 року скасовано та ухвалено нове про відмову ОСОБА_5 у задоволенні позову.

За змістом статті 524 ЦК Української РСР, який був чинним на час смерті ОСОБА_7, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до статті 529 ЦК Української РСРпри спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Статтею 548 ЦК Української РСРвизначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно з положеннями статей 549, 554 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

ОСОБА_5 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_7 не зверталася, спадкову справу заведено не було та свідоцтво про право власності на спадкове майно не видавалося.

Суди встановили, що за спірним будинком після смерті ОСОБА_7 доглядав його син ОСОБА_6. Після смерті батька він разом із своєю сім'єю здійснив добудову будинку та провів капітальний ремонт за рахунок власних коштів, в результаті чого загальна площа будинку збільшена до 100,7 кв. м.

Відповідно до статті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

19 лютого 1990 року ОСОБА_6 на підставі рішення Бориспільської районної ради № 151 від 07 грудня 1989 року отримав свідоцтво про право власності НОМЕР_1 на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 відкрилась спадщина за законом.

07 березня 2006 року ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_6, звернувшись із відповідною заявою до Бориспільської районної державної нотаріальної контори.

14 березня 2006 року ОСОБА_2 отримала витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі як спадкоємець, а 02 жовтня 2007 року отримала витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, а саме: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

Технічний паспорт НОМЕР_1 на житловий будинок по АДРЕСА_1 виготовлений на ім'я ОСОБА_6. Згідно експлікації до плану будинку та його характеристики: загальна площа будинку 100,7 кв. м, житлова площа 28,5 кв. м. При житловому будинку є такі надвірні будівлі та споруди: погріб, літня кухня, сарай, вбиральня, ворота, огорожа, замощення, колодязь.

29 квітня 2010 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1200 га по АДРЕСА_1, на якій розташоване спірне домоволодіння.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у позові ОСОБА_1, дійшли обґрунтованого висновку про те, що майно у тому вигляді, у якому було зареєстровано за ОСОБА_6 та існує на момент розгляду справи, не належало за життя спадкодавцям ОСОБА_7 та ОСОБА_5, та про відсутність правових підстав для визнання недійсними рішення виконавчого комітету Іванківської сільської ради народних депутатів від 26 жовтня 1989 року та свідоцтва про право власності, виданого на ім'я ОСОБА_6 19 лютого 1990 року.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Такі доводи належно оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до положень частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Крім того, згідно вимог частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.