278/2718/15-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 05.06.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів Баркова В. М., Мироненко І. П., Биліни Т. І.,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, правонаступником якого є ОСОБА_6, третя особа Третя маріупольська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що в 1979 році помер батько сторін ОСОБА_7, якому на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1.

Вказує, що у 2013 році Державний нотаріус Третьої маріупольської державної нотаріальної контори її брату ОСОБА_5 видав свідоцтво про право на спадщину за законом №1-985 від 08 жовтня 2013 року після смерті батька на ? частку вказаного будинку. Вважає, що вона на момент відкриття спадщини після смерті батька в 1979 році була неповнолітньою і мала право на частку в спадковому майні, але нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька не врахував права всіх спадкоємців. Будь-яких заяв про відмову від прийняття спадщини вона не подавала, а тому вважає порушеним її право на спадкування після смерті батька, у зв'язку з чим просила визнати видане відповідачу свідоцтво недійсним.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2017 року у складі судді Кузнецова Д. В. позов ОСОБА_4 задоволено: визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 08 жовтня 2013 року №1-985 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7, видане ОСОБА_5 Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що Державний нотаріус Третьої маріупольської державної нотаріальної контори, видавши 08 жовтня 2013 року свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 лише його сину, порушив вимоги статті 529 ЦК УРСР 1963 року, статтю 1261 ЦК України та права неповнолітньої на час смерті спадкодавця його дочки, яка відповідно до статті 549 ЦК УРСР 1963 року та частини четвертої статті 1268 ЦК Українивважається такою, що прийняла спадщину у встановлений законом строк та має право на відповідну частку.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2017 року рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не врахував, що спірний будинок належить до господарства колгоспного двору та не застосував при цьому до спірних правовідносин законодавство, чинне в 1979 році, і не з'ясував питання щодо обґрунтованості зарахування господарства до зазначеної суспільної групи.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2017 року. Посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, оскільки сторони не заявляли, що спадкове майно є майном колгоспного двору. Вказує, що під час розгляду справи суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

Статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою та другою статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суди встановили, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_4 і ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, і це підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1. Даних про те, що він залишив заповіт, немає. Спадкоємцями першої черги за законом майна померлого є дружина ОСОБА_6 та діти ОСОБА_5, ОСОБА_4

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого Приморською селищною радою 03 березня 1964 року та зареєстрованого в Жданівському міському бюро технічної інвентаризації 10 березня 1964 року, на момент смерті спадкодавця ОСОБА_7 на праві особистої власності належав будинок по АДРЕСА_1 (далі - будинок).

Після смерті ОСОБА_7 його дружина ОСОБА_6 28 грудня 1979 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на вклад з відсотками, який зберігався в ощадній касі №746І/062 г. рахунок НОМЕР_2, який належить ОСОБА_7 на підставі ощадної книжки.

Обставини щодо оформлення спадщини на будинок суди не встановили та висновків, хто відповідно до положень ЦК УРСР (1540-06) , чинних на момент смерті ОСОБА_7 у 1979 році, прийняв спадщину, не зробили.

Згідно зі статтями 548, 549 ЦК УРСР, які підлягають застосуванню при вирішенні питання спадкування майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7, спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини; 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З домової книги для прописки громадян, які проживають у будинку, відомо, що на момент смерті батька сторін у ньому проживали ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6, у зв'язку з чим ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та 24 липня 2013 року їй було видано свідоцтво №1-734 про право на спадщину за законом після смерті матері на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1. Відповідач як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_6 заяву про прийняття спадщини не подавав.

08 жовтня 2013 року державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №1-985, спадкова справа №327/1980, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7, на 1/2 частину вказаного жилого будинку без врахування обставин, що мають значення при визначенні частки у спадщині.

Відповідно до частини першої статті 120, статті 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час відкриття спадщини) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд вважав, що після смерті ОСОБА_7 спадщина не відкрилась, оскільки спірний будинок був майном колгоспного двору, а відтак, відповідно до положень статей 120, 123 ЦК УРСР не спадкувався.

Проте, в матеріалах справи міститься свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння, видане Приморською селищною радою 03 березня 1964 року та зареєстроване в Жданівському міському бюро технічної інвентаризації 10 березня 1964 року на ім'я ОСОБА_7, відповідно до якого будинок належав ОСОБА_7 на праві особистої власності.

За таких обставин висновок апеляційного суду зроблений без врахування даних щодо права власності спадкодавця на предмет спадкування, а тому із висновком про відмову у задоволенні позову з огляду на правовий статус будинку, як майна колгоспного двору погодитись неможна.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов про визнання недійсним свідоцтва про справо на спадщину, виданого відповідачу, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, та не застосував закон, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про задоволення позову ОСОБА_4

Фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені, норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, зазначено невірно, у зв'язку з чим і на підставі статті 411 ЦПК Українипідлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2017 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 23 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.