461/7977/15-ц Про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором - 16.05.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова у складі судді Лялюка Є. Д. від 5 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Ванівського О. М., Шандри М. М., від 15 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство "Європейський газовий банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (далі - ПАТ "Європейський газовий банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на майно.

Позовна заява мотивована тим, що 14 листопада 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Європейський газовий банк", правонаступником якого є ПАТ "Європейський газовий банк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, з урахуванням договору про реструктуризацію вказаного кредитного договору від 14 листопада 2013 року, за умовами якого позичальнику відкрито невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію з лімітом максимальної заборгованості 482 372, 88 грн на строк до 13 листопада 2015 року зі сплатою 17,00 % річних за кредитними коштами у доларах США та 22 % річних за кредитними коштами у національній валюті. 14 жовтня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачі передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 яка належить їм у рівних частинах на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 1998 року.

Відповідачі не належним чином виконували взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором іпотеки, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 16 червня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 130 539, 23 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 125 740, 57 грн; заборгованість по сплаті процентів у розмірі 4 870, 33 грн; неустойка 126, 69 грн.

З урахуванням наведеного та відповідно до умов договору іпотеки ПАТ "Європейський газовий банк" просило суд у рахунок погашення заборгованості у розмірі 130 539, 23 грн за кредитним договором від 14 листопада 2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_3 шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, припинити право власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 на предмет іпотеки.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 5 травня 2016 року позов ПАТ "Європейський газовий банк" задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ "Європейський газовий банк" за кредитним договором від 14 листопада 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 що належить іпотекодавцям у рівних частинах на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 1998 року. За рахунок предмета іпотеки задоволено вимоги ПАТ "Європейський газовий банк" по стягненню заборгованості за кредитним договором від 14 листопада 2007 року у розмірі 130 539, 23 грн. Встановлено спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ПАТ "Європейський газовий банк" предмета іпотеки у власність за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, яка складає 736 360 грн. Припинено право власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 що належить іпотекодавцям у рівних частинах на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 1998 року. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Європейський газовий банк" витрати за оплату послуг оголошення в пресі в сумі 420 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки у разі порушення боржником умов кредитного договору. Відповідачами порушено умови кредитного договору та договору іпотеки, а тому наявні правові підстави для визнання за банком права власності на предмет іпотеки. Розмір кредитної заборгованості банком визначено вірно.

В апеляційному порядку справа переглядалася неодноразово.

Останньою ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Галицького районного суду м. Львова від 5 травня 2016 року залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням районного суду, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3, як позичальник, свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, допустив заборгованість, розмір якої постійно зростає, а умовами іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо у момент настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Європейський газовий банк" відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не перевірили його доводів про те, що ним було достроково сплачено заборгованість за спірним кредитним договором, а відповідно до розрахунку заборгованості станом на 16 червня 2015 року та 16 липня 2015 року ним не було допущено порушення строків погашення заборгованості по тілу кредиту, а, отже, наявна заборгованість у загальному розмірі 130 539, 23 грн не завдає збитків і не зменшує обсяг прав ПАТ "Європейський газовий банк". Таким чином, заборгованість відповідача за спірним кредитним договором неспівмірна з вартістю іпотечного майна, яка згідно оцінки суб'єкта оціночної діяльності станом на 6 березня 2015 року становить 736 360 грн, а тому відмова у зверненні стягнення на предмет іпотеки не завдає збитків банку. Крім того, вимога позивача, як іпотекодержателя, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки не передбачена чинним законодавством, оскільки такий спосіб захисту порушених прав є позасудовим способом захисту, що передбачено Законом України "Про іпотеку" (898-15) .

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що 14 листопада 2007 року між ПАТ "Європейський газовий банк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, з урахуванням договору про реструктуризацію вказаного кредитного договору від 14 листопада 2013 року, за умовами якого позичальнику відкрито невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію з лімітом максимальної заборгованості 482 372, 88 грн на строк до 13 листопада 2015 року зі сплатою 17,00 % річних за кредитними коштами у доларах США та 22 % річних за кредитними коштами у національній валюті.

14 жовтня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавці передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 яка належить їм на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 1998 року.

15 січня 2012 року ОСОБА_4 померла, а ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 5 червня 2014 року прийняв спадщину на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та його залучено до участі у справі як правонаступника ОСОБА_4

ОСОБА_3 не належним чином виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором іпотеки, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 16 червня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 130 539, 23 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 125 740, 57 грн; заборгованість по сплаті процентів у розмірі 4 870, 33 грн; неустойка 126, 69 грн.

У зв'язку з цим ПАТ "Європейський газовий банк" просило суд у рахунок погашення вищевказаної кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання за банком права власності на нього за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, у тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України (435-15) передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Суди попередніх інстанцій, звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, не прийняли до уваги умови договору іпотеки від 14 жовтня 2008 року, укладеного між ПАТ "Європейський газовий банк" та ОСОБА_3, а саме пункт 5.5.1., який передбачає задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (стаття 37 Закону України "Про іпотеку") або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України "Про іпотеку"). Крім того, цим же пунктом передбачено, що у такому випадку це застереження відповідно до статей 36, 37, 38 Закону України "Про іпотеку" вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя і правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлювальним документом.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. Такого не передбачає й Закон України "Про іпотеку" (898-15) .

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, суди не врахували, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Таким чином, суди, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, не звернули уваги на те, що такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки не передбачено ні положеннями вищевказаного закону, ні самим договором іпотеки, що укладений між сторонами.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року № 14-38цс18.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 5 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 15 листопада 2017 року скасувати.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на майно відмовити.