317/503/16 Про захист прав споживачів та припинення договорів поруки - 16.05.2018 Прийняття

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2016 року у складі суддів: Дзярука М. П., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,

У січні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, уточненим в ході судового розгляду, до публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Райффайзен Банк Аваль", ОСОБА_4, про захист прав споживачів та припинення договорів поруки.

Позовна заява мотивована тим, що 27 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ "РайффайзенБанк Аваль" (правонаступником, якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") укладено кредитний договір № 014/7333/74/76581 згідно умов, якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 40600,00 доларів США строком дії до 27 серпня 2028 року із сплатою 13,85% річних.

27 серпня 2008 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором банком було укладено договір поруки № 014/7333/74/76581/1 із ОСОБА_2 та договір поруки № 014/7333/74/76581/2 із ОСОБА_1 Позивачі вважали, що вказані договори поруки припинили свою дію з 28 березня 2015 року, у зв'язку зі спливом місячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Просили суд визнати договір поруки № 014/7333/74/76581/1 від 27 серпня 2008 року укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 припиненим з 28 березня 2015 року. Визнати договір поруки № 014/7333/74/76581/2 укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 припиненим з 28 березня 2015 року.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 26 квітня 2016 року позов задоволено. Визнано договір поруки № 014/7333/74/76581/1 від 27 серпня 2008 року, укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та фінансовим поручителем ОСОБА_2 припиненим. Визнано договір поруки № 014/7333/74/76581/2 від 27 серпня 2008 року, укладений між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та фінансовим поручителем ОСОБА_1 припиненим. Стягнуто з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в дохід держави судовий збір у сумі 551,20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позовна давність та дія договору поруки є різними правовими конструкціями, які по своїй суті не є тотожними поняттями. Строк дії поруки, відповідно до статті 559 ЦК України, не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Оскільки банк не пред'явив позов до поручителів протягом строку, передбаченого статті 559 ЦК, порука припинилася.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2016 року рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 26 квітня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", ОСОБА_4, про захист прав споживачів та припинення договорів поруки.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішенням Миронівського районного суду Київської області від 18 серпня 2015 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2015 року, на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" з ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стягнуто в солідарному порядку 1 019 743,64 грн. заборгованості за кредитним договором № 014/7333/74/76581 від 27 серпня 2008 року. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали касаційну скаргу у якій просять рішення апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2016 року скасувати і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Апеляційний суд не врахував що договір поруки № 014/7333/74/76581/1 із ОСОБА_2 та договір поруки № 014/7333/74/76581/2 із ОСОБА_1 припинили свою дію з 28 березня 2015 року, у зв'язку зі спливом шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 квітня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 27 серпня 2008 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 014/7333/74/76581 згідно умов, якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі - 40600,00 доларів США строком дії до 27 серпня 2028 року із сплатою 13,85% річних.

27 серпня 2008 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, банком було укладено договір поруки № 014/7333/74/76581/1 із ОСОБА_2 та договір поруки № 014/7333/74/76581/2 із ОСОБА_1

Апеляційний суд встановив, що рішенням Миронівського районного суду Київської області від 18 серпня 2015 року у справі № 371/904/15-ц, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2015 року, на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" з ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стягнуто в солідарному порядку 1 019 743,64 грн. заборгованість за кредитним договором № 014/7333/74/76581 від 27 серпня 2008 року.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 апеляційний суд вказав, що звертаючись до суду за захистом, позивачі посилалися на невизнання банком їх права, передбаченого частинами першою, четвертою статті 559 ЦК України на припинення поруки, приховавши існування обставин (судового рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором), правова оцінка яких має істотне значення для вирішення питання про порушення прав позивачів та наявності підстав для їх захисту. Установлена судовими рішеннями від 18 серпня 2015 року та від 08 грудня 2015 року сукупність обставин для покладення на ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як поручителів солідарної відповідальності за повернення кредиту є преюдиційною та виключає можливість їх спростування в цьому спорі, якщо судове рішення набуло законної сили та підлягає виконанню.

Колегія суддів погоджується із таким висновком апеляційного суду.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на момент винесення рішення суду), обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до частини другої статті 223 ЦПК (в редакції, чинній станом на момент винесення рішення суду) після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

У постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16 вказується, що відмова в задоволенні позову про визнання поруки припиненою за наявності рішення суду про стягнення боргу з поручителя є правильною.

Таким чином, оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили і яким задоволені вимоги кредитора до поручителів, підстав для застосування положень статті 559 ЦК України немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.