462/7816/15 Про визнання незаконним та скасування наказу директора ДНЗ "Вище професійне художнє училище" "Про розподіл перенавантаження викладачів" в частині позбавлення особи визначеної кількості годин уроків фізичного виховання у навчальному році, зобов'язання ДНЗ "Вище професійне художнє училище" встановити особі педагогічне навантаження, у відповідності до попередніх умов праці, шляхом внесення змін у наказ "Про розподіл навантаження викладачів", стягнення з ДНЗ "ЛВище професійне художнє училище" втрат особи по заробітній платі у навчальному році - 16.05.2018 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Залізничного районного суду м. Львова у складі судді Ліуша А. І. від 06 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області у складі суддів: Левика А. Я., Струс Л. Б., Шумської Н. Л., від 22 листопада 2016 року.

У листопаді 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Державного навчального закладу "Львівське вище професійне художнє училище" (далі - ДНЗ "Львівське вище професійне художнє училище"), третя особа - ОСОБА_7, про визнання незаконним та скасування наказу і зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява ОСОБА_6 мотивована тим, що в 2013-2014 роках він працював у ДНЗ "Львівське вище професійне художнє училище" на посаді керівника фізичного виховання з педагогічним навантаженням 86 годин на рік та навантаженням по позакласній роботі. З 01 вересня 2014 року позивачеві керівництвом відповідача незаконно було скорочено педагогічне навантаження та позбавлено його 86 годин уроків фізичного виховання. 24 квітня 2015 року рішенням Апеляційного суду Львівської області у іншій справі № 462/8278/14 позов ОСОБА_6 задоволено та, крім іншого, зобов'язано ДНЗ "Львівське вище професійне художнє училище" встановити ОСОБА_6 педагогічне навантаження не менше 86 годин на рік викладання фізичного виховання та 180 годин на рік гурткової позакласної роботи. Таке рішення суду виконано навчальним закладом не було і позивач не зміг отримати заробітну плату в 2014-2015 навчальному році в розмірі 2 556 грн 34 коп., яку просить суд стягнути в межах цього позову.

Крім того, на початку 2015-2016 навчального року відповідач повторно незаконно не надав позивачеві жодної години уроків фізичного виховання та не зазначив ці години у наказі директора ДНЗ "Львівське вище професійне художнє училище" від 01 вересня 2015 року "Про розподіл перенавантаження викладачів".

ОСОБА_6 вважає, що діями відповідача було порушено вимоги статті 103 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), оскільки його не було попереджено про погіршення умов праці, порушено вимоги частини третьої статті 32 КЗпП України, оскільки відповідачем допущено погіршення умов праці позивача без змін в організації праці в навчальному закладі, а також факт позбавлення позивача педагогічних годин унеможливив проходження ним чергової атестації на підтвердження професійної кваліфікації.

На підставі наведеного ОСОБА_6 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ директора ДНЗ "Львівське вище професійне художнє училище" від 01 вересня 2015 року "Про розподіл перенавантаження викладачів" в частині позбавлення ОСОБА_6 86 годин уроків фізичного виховання в 2015-2016 навчальному році; зобов'язати ДНЗ "Львівське вище професійне художнє училище" встановити ОСОБА_6 педагогічне навантаження, у відповідності до попередніх умов праці, а саме: не менше 86 годин на рік викладання фізичної культури на 2015-2016 навчальний рік, шляхом внесення змін у наказ "Про розподіл навантаження викладачів"; стягнути з ДНЗ "Львівське вище професійне художнє училище" 2 556 грн 34 коп. втрат позивача по заробітній платі у 2014-2015 навчальному році.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 06 липня 2016 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розподіл педагогічного навантаження на 2015-2016 навчальний рік проведено адміністрацією ДНЗ "Львівське вище професійне художнє училище" в межах її компетенції та повноважень і з дотриманням вимог чинного законодавства. Суд встановив, що припинення педагогічного навантаження позивача не є зміною істотних умов праці в розумінні статті 32 КЗпП України, не потребує попередження працівника за два місяці та застосування норми статті 103 КЗпП України. Також суд визнав безпідставними посилання позивача на обмеження його у праві на проходження атестації з посиланням на те, що статтею 45 Закону України "Про професійно-технічну освіту" до педагогічних працівників професійно-технічних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти належать керівники фізичного виховання. Вимоги до педагогічного працівника визначаються кваліфікаційною характеристикою, що затверджується центральним органом виконавчої влади. Для визначення відповідності педагогічного працівника займаній посаді, рівня його кваліфікації проводиться атестація. Періодичність обов'язкової атестації та порядок її проведення встановлюються виключно центральним органом виконавчої влади.

Оцінивши докази у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу від 01 вересня 2015 року, зобов'язання відповідача встановити позивачу певне педагогічне навантаження не знайшли свого ствердження в судовому засіданні, а тому до задоволення не підлягають, як і відповідно вимога про стягнення втрати заробітної плати.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2016 року рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про безпідставність позову є законними та обґрунтованими.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 липня 2016 року і ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2016 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки підставам позову, розглянуто справу без належних і допустимих доказів, а саме документів про розподіл навантаження між викладачами (години предмета фізичної культури) на 2015-2016 навчальний рік, тарифікаційних списків та оспорюваного наказу. Крім того, судами встановлено обставини справи на підставі помилкових судових рішень у іншій справі № 462/8278/14, залишено без належної уваги посилання позову про обмеження позивача у проходженні атестації, зроблено помилкові висновки про збільшення заробітної плати, у той час, коли вона могла бути більшою у випадку надання та оплати ОСОБА_6 86 навчальних годин фізичного виховання.

В сукупності посилання касаційної скарги зводяться до спростування встановлених судами обставин справи, як наслідок, порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.

У запереченні на касаційну скаргу, поданому в січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ДНЗ "Львівське вище професійне художнє училище" просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_6 і залишити без змін ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що доводи касаційної скарги не спростовують посилань судів попередніх інстанцій щодо необхідності відмови в позові, а зводяться лише до необхідності переоцінки касаційним судом зібраних у справі доказів і це не передбачено положеннями частини першої статті 335 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) (тут ЦПК України (1618-15) в редакції, чинній станом на час подання касаційної скарги і заперечення на неї).

Правом на подачу відзиву (заперечень) на касаційну скаргу інші учасники справи не скористалися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

24 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частинами 3, 4 статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інше - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Згідно з вимогами статті 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Відповідно до пункту 63 Інструкції "Про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти", затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15 квітня 1993 року № 102 (z0056-93) , навчальне навантаження між вчителями, викладачами та іншими педагогічними працівниками розподіляється керівником установи за погодженням з профспілковим комітетом залежно від кількості годин, передбачених навчальними планами, наявності відповідних педагогічних кадрів та інших конкретних умов, що склались у закладі.

Пунктом 12 цієї Інструкції визначено, що посада керівника фізичного виховання належить до керівних працівників вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації, міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, центрів, професійно-технічних навчальних закладів (професійно-технічних училищ, навчально-курсових комбінатів, центрів та інших типів закладів, що надають робітничу професію), училищ фізичної культури.

Згідно з пунктом 91 Інструкції, керівні працівники закладів освіти, керівники фізичного виховання центрів допризовної підготовки можуть вести викладацьку роботу чи заняття з гуртками в цьому закладі, але не більше 9 годин на тиждень (360 годин на рік), якщо вони по основній посаді отримують повний посадовий оклад (ставку).

Положеннями частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній станом на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як зазначено вище, позовні вимоги ОСОБА_6 ґрунтуються на тому, що його незаконно було позбавлено відповідачем в 2014 році педагогічного навантаження і він не змін отримати заробітну плату в 2014-2015 навчальному році в розмірі 2 556 грн 34 коп. і це підтверджується рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 квітня 2015 року в іншій справі № 462/8278/14. Незаконність позбавлення позивача педагогічного навантаження на початку 2015-2016 навчального року позивач вважає похідною обставиною.

Такі посилання ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки відповідне рішення Апеляційного суду Львівської області від 24 квітня 2015 року в справі № 462/8278/14 було скасовано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 вересня 2015 року (провадження № 6-16633св15), а справу відправлено на новий розгляд до апеляційного суду. При новому апеляційному розгляді справи № 462/8278/14 Апеляційний суд Львівської області постановив ухвалу від 25 грудня 2015 року, яка набрала законної сили і є чинною (а. с. 110), про залишення без змін рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 березня 2015 року щодо відмови в позові ОСОБА_6

При розгляді справи № 462/8278/14 судами встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення цієї справи за № 462/7816/15-ц, оскільки у цих справах беруть участь ті самі особи і обставини цих справ є однаковими для обох справ. Зокрема, судами встановлено, що розподіл педагогічного навантаження на 2014-2015 навчальний рік проведено адміністрацією ДНЗ "Львівське вище професійне художнє училище" відповідно до її компетенції та з дотриманням вимог діючого законодавства. Припинення педагогічного навантаження позивача (ОСОБА_6.) на 2014-2015 навчальний рік стосовно 86 годин фізичного виховання до початку навчального року не є зміною істотних умов праці в розумінні статті 32 КЗпП України та не потребує попередження працівника за два місяці. Крім того, про можливість неповного педагогічного навантаження на 2014-2015 навчальний рік до відома позивача доведено відповідним наказом.

Суди не знайшли підстав для застосування норми статті 103 КЗпП України, на яку посилався позивач, мотивуючи свої висновки тим, що така норма права може бути застосована у випадку зміни встановленого педагогічного навантаження протягом навчального року без згоди працівника та нижчої тарифної ставки, однак такі обставини позивачем не доведено.

Судами встановлено, що при зміні педагогічного навантаження ОСОБА_6 не була зменшено тарифну ставку (оклад).

Крім того, як вбачається із змісту посадової інструкції № 18 керівника фізичного виховання ДНЗ "Львівське вище професійне художнє училище", до обов'язків керівника фізичного виховання вказаного навчального закладу належать організаційні, контрольні, координаційні функції із забезпечення здійснення навчального процесу, та з такої не вбачається, що керівник фізичного виховання повинен бути забезпечений годинами педагогічного навантаження.

Такі встановлені обставини справи № 462/8278/14 повністю спростовують посилання позовної заяви ОСОБА_6 у справі № 462/7816/15-ц щодо вимог позову про стягнення з відповідача 2 556 грн 34 коп. втрат по заробітній платі у 2014-2015 навчальному році, а також спростовують вимоги позову ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування наказу директора ДНЗ "Львівське вище професійне художнє училище" від 01 вересня 2015 року "Про розподіл перенавантаження викладачів" в частині позбавлення ОСОБА_6 86 годин уроків фізичного виховання в 2015-2016 навчальному році, оскільки обставини за яких ОСОБА_6 не отримав педагогічного навантаження у 2014-2015 навчальному році та у 2015-2016 навчальному році є аналогічними та такими, що не свідчать про порушення вимог закону з боку відповідача у справі.

Посилання позовної заяви та касаційної скарги на обмеження позивача в можливості проходження чергової атестації на підтвердження професійної кваліфікації були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, які дійшли законних і обґрунтованих висновків про їх безпідставність.

Так, можливість ведення працівником, який займає керівну посаду закладів освіти, викладацької роботи чи заняття з гуртком є правом такого працівника, однак обв'язку керівника навчального закладу встановити такому працівникові педагогічне навантаження законом не передбачено.

Доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів попередніх інстанцій на предмет встановлених обставин справи в контексті з вимогами частини третьої статті 61 ЦПК України в редакції, чинній станом на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Крім того, за правилами статті 335 ЦПК України (в редакції, чинній станом на час подання касаційної скарги і заперечення на неї), статті 400 ЦПК України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями на встановлення обставин справи чи переоцінку зібраних у справі доказів.

Оскільки оспорювані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права і вони є правильними по суті, то за правилами статті 410 ЦПК України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи, що судові рішення районного та апеляційного судів слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, суд касаційної інстанції не має підстав для зміни розподілу судових витрат, понесених сторонами при розгляді справи судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги не сплачувався, а тому підстави для його розподілу також відсутні. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.