Постанова
Іменем України
16 травня 2018 року
м. Київ
справа №296/7611/14-ц
провадження № 61-10135св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), ЖуравельВ. І., Коротуна В. М., Крата В. І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, виконавчий комітет Житомирської міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,
треті особи: комунальне підприємство "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради, реєстраційна служба Житомирського міського управління юстиції Житомирської області. Приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Сєтак Віктор Ярославович, орган опіки та піклування Житомирської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 травня 2016 року в складі судді Драча Ю. І. та рішення апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року в складі колегії суддів Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Широкової Л. В.,
ВСТАНОВИВ :
У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_11, виконавчого комітету Житомирської міської ради про виділення у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
В обґрунтування позовних вимог указувала, що їй на праві власності належить 1/10 частина житлового будинку АДРЕСА_1. Будинок складається із двох будинків літ. "А" та літ. "Б", загальною площею 160.7 кв.м, сараю "В-І", вбиралень "У-І", "УІ-І". Іншими співвласниками домоволодіння є відповідачі.
Посилаючись на те, що вона не може здійснити виділення своєї частки будинку через наявний конфлікт з іншими співвласниками будинку та відсутність можливості вирішення даного питання добровільним шляхом, просила про задоволення позову.
10 жовтня 2014 року ОСОБА_5, ОСОБА_7, та ОСОБА_6 звернулись до суду із зустрічним позовом, в якому просили поділити в натурі домоволодіння з господарськими спорудами загальною площею 269.1 кв.м за адресою АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4, виконавчим комітетом Житомирської міської ради право приватної власності на відокремлені частини житлових будинків та господарські споруди, як на самостійні об'єкти власності, що відповідають розмірам ідеальних часток кожної із сторін у спірному майні, а саме: виділити в натурі частку домоволодіння ОСОБА_5 - 17/100, ОСОБА_7 - 25/100 ідеальних частин, ОСОБА_6 - 12/100 ідеальних частин, ОСОБА_4 - 10/100 ідеальних частин, виконавчому комітету Житомирської міської ради 36/100 ідеальних частин. Припинити спільну часткову власність між співвласниками ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_4, виконавчим комітетом Житомирської міської ради на домоволодіння АДРЕСА_1, встановити порядок користування земельною ділянкою, що закріплена за вищевказаним домоволодінням для обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, на якій розміщена відокремлена частка житлового будинку, що передається співвласникам в результаті поділу домоволодіння в натурі та стягнути понесені судові витрати.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13 травня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності, оскільки висновок судової будівельно-технічної експертизи, яким запропоновані варіанти поділу вказаного будинку, зроблено на основі даних, що не відповідають фактичним обставинам справи, а від проведення повторної або додаткової експертизи учасники справи відмовились.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при наявності протиріч у досліджених правовстановлюючих, інвентаризаційних та інших документах, відсутності висновку судового експерта щодо можливого поділу об'єкта нерухомості відповідно до ідеальних часток співвласників ухвалення законного і обґрунтованого рішення про поділ спірного домоволодіння між його співвласниками є неможливим.
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про неможливість виділення позивачу із спільної власності окремого житлового будинку, що відповідає її частці у спільній частковій власності, не ґрунтуються на відповідних нормах матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
14 листопада 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в даній справі.
5 січня 2017 року від ОСОБА_8 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 лютого 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Наведені в касаційних скаргах доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Предметом касаційного розгляду є рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 про виділення у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Суди встановили, що на земельній ділянці АДРЕСА_2 розташовані два житлові будинки, яким у подальшому надано окремі номери будинків, а НОМЕР_1 (далі - домоволодіння).
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 11 травня 1995 року № 263 АДРЕСА_3 перейменовано на АДРЕСА_3 без зміни нумерації будинків. Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради № 12 від 11 січня 1996 року змінено нумерацію будинків НОМЕР_2 змінено на НОМЕР_2 відповідно.
Одноквартирний будинок АДРЕСА_1 є окремою будівлею, а у двоповерховому будинку АДРЕСА_3 знаходиться п'ять квартир.
Встановлено, що ОСОБА_4 є власником 1/10 частини домоволодіння; ОСОБА_5 - 7/100 частин домоволодіння; ОСОБА_7 - ј частини домоволодіння, ОСОБА_14 - 12/100 частин домоволодіння, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 - 22/100 частин домоволодіння, виконавчий комітет Житомирської міської ради - 14/100 частини домоволодіння.
Згідно з довідкою комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради від 31 березня 2010 року в користуванні ОСОБА_4 знаходиться будинок АДРЕСА_1 (будинок літ. "Б"). У користуванні відповідачів - будинок АДРЕСА_3 а саме ОСОБА_7 - 1/4 ідеальних частин (квартира № 5), ОСОБА_6 - 12/100 (квартира № 1), ОСОБА_5 - 17/100 (квартира № 3), ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_9 - 22/100 (квартира № 2), виконавчому комітету Житомирської міської ради - 14/100 ідеальних частин (квартира № 4).
Статтею 380 ЦК України передбачено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Аналіз змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.
Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників у праві спільної часткової власності та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то при поділі майна в натурі (виділ частки), передачі співвласнику підлягає частина нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.
Під час обрання варіанту поділу необхідно обґрунтувати доцільність зміни ідеальних часток, яка б не порушувала права кожного зі співвласників.
Встановлено, що висновком судової будівельно-технічної експертизи від 16 жовтня 2015 року № 639/10.15 запропоновано два варіанти поділу спірного будинку між його співвласниками за фактичним порядком користування. Ідеальна частка ОСОБА_4 менша ніж знаходиться в її користуванні. За обома варіантами ОСОБА_4 пропонується виділити 15/100 частин будинку, в той час як їй належить 10/100 частин у спільній частковій власності. Іншим співвласникам запропоновано зменшити їхню частку в спільній частковій власності, що значно порушує їхні права.
Вирішуючи питання можливості поділу спірного домоволодіння та пропонуючи варіанти поділу, експерт виходив із того, що 36/100 частин у праві спільної часткової власності належить виконавчому комітету Житомирської міської ради, а частка ОСОБА_8 та членів її сім'ї в розмірі 22/100 не врахована.
Правильним є висновок суду про те, що наявність протиріч у досліджених правовстановлюючих, інвентаризаційних та інших документах, відсутність висновку судового експерта щодо можливого поділу спірного об'єкта нерухомості відповідно до ідеальних часток співвласників є підставою для відмови у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що виділення позивачу в натурі із спільної часткової власності окремого житлового будинку не порушить права інших осіб, спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення не впливають.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.М. Коротун
В.І. Крат