156/722/16-ц Про відшкодування майнової шкоди навчальному закладу, завданої незаконним звільненням працівника - 14.05.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Стрільчука В. А., Карпук А. К.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року заступник прокурора Волинської області в інтересах Волинської обласної ради, Нововолинського ліцею-інтернату Волинської обласної ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Волинська обласна державна адміністрація, про відшкодування майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 28 березня 2016 року, що набрало законної сили, визнано незаконним наказ директора Нововолинського ліцею-інтернату Волинської обласної ради ОСОБА_4 від 21 серпня 2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення головного бухгалтера ліцею-інтернату ОСОБА_6, поновлено останню на роботі і стягнуто на її користь з ліцею-інтернату 29 055 грн середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, 500 грн на відшкодування моральної шкоди.

На виконання вищевказаного судового рішення наказом директора Нововолинського ліцею-інтернату ОСОБА_4 від 28 березня 2016 року ОСОБА_6 поновлено на роботі, а наказом директора ліцею-інтернату ОСОБА_4 від 17 червня 2016 року виплачено на її користь 29 055 грн середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та 500 грн моральної шкоди.

Обов'язок відшкодування шкоди, завданої установі у зв'язку з оплатою звільненому працівникові часу вимушеного прогулу, покладається на службову особу, за наказом якої працівника незаконно звільнено з роботи. Незаконність наказу директора ліцею-інтернату ОСОБА_4 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення з роботи ОСОБА_6 встановлено зазначеним вище преюдиційним рішенням суду, унаслідок чого саме на відповідача покладається обов'язок відшкодувати ліцею-інтернату вказану майнову шкоду.

З урахуванням викладеного заступник прокурора Волинської області в інтересах Волинської обласної ради, Нововолинського ліцею-інтернату Волинської обласної ради просив суд стягнути з ОСОБА_4 майнову шкоду у розмірі 29 055 грн.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 1 березня 2017 року у складі судді Нєвєрова І. М. у задоволенні позову заступника прокурора Волинської області в інтересах Волинської обласної ради, Нововолинського ліцею-інтернату Волинської обласної ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Нововолинському ліцею-інтернату Волинської обласної ради завдані збитки унаслідок виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та що такі збитки завдані з вини відповідача, як керівника цієї установи.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 25 квітня 2017 року апеляційна скарга заступника прокурора Волинської області в інтересах Волинської обласної ради, Нововолинського ліцею-інтернату Волинської обласної ради задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов заступника прокурора Волинської області в інтересах Волинської обласної ради, Нововолинського ліцею-інтернату Волинської обласної ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Нововолинського ліцею- інтернату Волинської обласної ради у порядку регресу майнову шкоду у розмірі 29 055 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач, як посадова особа, яка винна у незаконному звільненні працівника з роботи, має відшкодувати шкоду, заподіяну установі, у розмірі сплаченого середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Незаконність звільнення працівника наказом відповідача, як посадової особи, встановлено преюдиційним рішенням суду.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й закрити провадження у справі, або скасувати рішення апеляційного суду й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що належними та допустимими доказами не підтверджено його вину у спричиненні шкоди ліцею-інтернату, та завдання такої шкоди установі також не підтверджено. До участі у справі не залучено відділ освіти молоді та спорту, а прокурор не мав права на звернення до суду з даним позовом. Розмір шкоди є недоведеним і не всі його аргументи мотивовані апеляційним судом, що порушує прецедентну практику Європейського суду з прав людини і статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У липні 2017 року прокурор Волинської області подав заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що преюдиційним рішенням суду встановлено незаконність наказу директора Нововолинського ліцею-інтернату про звільнення з роботи ОСОБА_7 та поновлено її на посаді головного бухгалтера, стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Отже, обов'язок по відшкодуванню шкоди, завданої ліцею-інтернату у зв'язку з виплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, покладається на директора вказаної установи ОСОБА_4, який виносив скасований наказ про звільнення.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.

Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" (v0014700-92) судам роз'яснено, що, застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Отже, чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що преюдиційним рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 28 березня 2016 року встановлено незаконність наказу директора Нововолинського ліцею-інтернату ОСОБА_4 про звільнення ОСОБА_6 з роботи й поновлено її на посаді головного бухгалтера, стягнуто на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу й ці обставини не підлягають доведенню (частина третя статті 61 ЦПК України 2004 року).

Колегія суддів, погоджується з висновком апеляційного суду про те, що відповідач, як посадова особа, яка винна у незаконному звільненні працівника з роботи, має відшкодувати шкоду, заподіяну установі, у розмірі сплаченого працівнику середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Тобто доводи касаційної скарги щодо недоведеності розміру шкоди є безпідставними.

Доводи касаційної скарги висновки апеляційного суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання касаційної скарги на рішення Європейського суду з прав людини безпідставні, оскільки, по-перше, вони цитуються безвідносно до цієї справи, без наведення аргументації, а, крім того, у цих справах наявні інші правовідносини.

Доводи касаційної скарги щодо незалучення до участі у справі відділу освіти молоді та спорту, прокурор не мав права на звернення до суду з даним позовом спростовуються тим, що право пред'явлення позову до директора Нововолинського ліцею-інтернату про відшкодування завданої ним шкоди з підстав, визначених КЗпП України (322-08) , належить саме Волинській обласній раді, яка була засновником зазначеного навчального закладу, власником його майна та наділена правом призначення керівника цього закладу. Оскільки Волинська обласна рада заходів щодо стягнення завданої шкоди ліцею-інтернату не вживала, то у прокурора виникли правові підстави, передбачені положеннями статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" для представництва інтересів держави в суді.

Рішення апеляційного суду мотивоване, наведено аргументи сторін, спростовано доводи ОСОБА_4, а тому посилання касаційної скарги на порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо немативування судового рішення є безпідставним.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.