Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Приватбанк",

представник відповідача - Терехов Олексій Львович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 травня 2016 року в складі судді Заполовського В. Й.,

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору.

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 19 квітня 2016 року провадження у справі закрито на підставі частини другої статті 205 ЦПК України.

25 квітня 2016 року ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на зазначену ухвалу, в якій посилався на те, що на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" він звільнений від сплати судового збору.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 28 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги у зв'язку з несплатою ним судового збору. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що Закон України "Про судовий збір" (3674-17) в редакції від 22 травня 2015 року не звільняє споживачів від сплати судового збору, в тому числі й за подання апеляційної скарги.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 25 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто заявнику.

У червні 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 травня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не застосував закон, який підлягає застосуванню, й незаконно повернув його апеляційну скаргу.

8 серпня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в даній справі.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

4 січня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалю Верховного Суду від 17 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, що 21 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, в якій, відступаючи від практики Верховного Суду України, дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (стаття 5 Закону України "Про судовий збір"), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Отже, при прийнятті Закону України "Про судовий збір" (3674-17) законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважала, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 "Про захист прав споживачів", стаття 1 ЦПК України у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, стаття 2 ЦПК України у редакції на час розгляду справи Верховним Судом).

За таких обставин ухвала апеляційного суду про визнання апеляційної скарги позивача неподаною та повернення її заявнику у зв'язку з несплатою судового збору підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 25 травня 2016 року скасувати, передати питання про прийняття апеляційної скарги ОСОБА_4 на новий розгляд до апеляційного суду Житомирської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.