291/582/17 Про визнання дійсним договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель та споруд та визнання права власності на зазначене майно - 07.05.2018 Прийняття

особа, яка подала апеляційну скаргу - заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Бердичівської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та Ружинського відділення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4до Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на майно за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М., від 17 січня 2018 року

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на майно.

Позовна заява мотивована тим, що 26 грудня 2007 року між ним та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Раставець" (далі - СТОВ "Раставець") укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель та споруд (накладна № 367), а саме: зерносховище, вісова будка, автовага, площадка, що знаходяться по АДРЕСА_1. Зазначене майно придбано за 30 000 грн.

На даний час СТОВ "Раставець" припинило своє існування, тому нотаріально посвідчити вказаний договір неможливо.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу від 26 грудня 2007 року та визнати за ним право власності на будівлі та споруди: літ. А-1 будівля вагової загальною площею 20.8 кв. м, літ. Б-1 будівля зерносховища загальною площею 334.6 кв. м, споруда асфальтної площадки № 1 загальною площею 738 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області у складі судді Грека М. М. від 29 червня 2017 року позов ОСОБА_4задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений 26 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та СТОВ "Роставець".

Визнано за ОСОБА_4 право власності на будівлі та споруди: літ. А-1 будівля вагової загальною площею 20.8 кв. м, літ. Б-1 будівля зерносховища загальною площею 334.6 кв. м, споруда асфальтної площадки № 1 загальною площею 738 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна складається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, однак СТОВ "Роставець" на данний час не існує, тому нотаріально посвідчити вказаний договір неможливо.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 17 січня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Бердичівської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області та Ружинського відділення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області задоволено.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 29 червня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, виходив із того, що необхідною умовою чинності договору купівлі-продажу є додержання письмової форми, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація. Відсутність нотаріального посвідчення правочину та державної реєстрації дає підстави вважати даний договір неукладеним.

Крім того, на час вчинення договору купівлі-продажу (у формі накладної) продавець СТОВ "Раставець" не був власником спірного майна.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що заступником прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Ружинського відділення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції було пропущено строк позовної давності для звернення до суду.

Посилання апеляційного суду лише на накладну, як документ, що підтверджує купівлю-продаж майна, є передчасним, оскільки до накладної є ще квитанція до прибуткового касового ордеру, яка підтверджує факт внесення грошових коштів до каси підприємства.

У травні 2018 року заступник прокурора Житомирської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

20 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

У статті 657 ЦК України, у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

' 'p' Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз'яснив судам, що, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно достатей 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Отже, необхідною умовою чинності договору купівлі-продажу є додержання письмової форми, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація. Відсутність нотаріального посвідчення правочину та державної реєстрації дає підстави вважати даний договір неукладеним.

Судом установлено, що згідно з накладною № 367 від 26 грудня 2007 року ОСОБА_4 від СТОВ "Раставець" відпущено зерносховище, вісову будку, автовагу та площадку на загальну суму з ПДВ 30 000 грн.

При цьому рішенням виконавчого комітету Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області від 21 січня 2008 року № 3 вирішено оформити право власності на спірне майно за СТОВ "Раставець".

Згідно з свідоцтвом на нерухоме майно від 31 січня 2008 року СТОВ "Раставець" на праві приватної власності у цілій частці належить спірна нерухомість.

8 лютого 2008 року зазначена нерухомість зареєстрована за її власником - СТОВ "Раставець".

Таким чином, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України (1618-15) повно та всебічно з'ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4, оскільки у зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення правочину та державної реєстрації такий договір є неукладеним. Крім того, на час вчинення договору купівлі-продажу від 26 грудня 2007 року СТОВ "Раставець" не було власником спірного майна.

Посилання касаційної скарги на пропущення заступником прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Ружинського відділення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції строку позовної давності є безпідставними, оскільки він позов до суду не пред'являв.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду