Верховний Суд
Постанова
Іменем України
|
25 квітня 2018 року
м. Київ
справа № 489/9289/14-ц
провадження № 61-5307св18
|
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
представники позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
відповідач - ОСОБА_7,
представники відповідача: ОСОБА_8, ОСОБА_9,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_7, подану адвокатом ОСОБА_9, на рішення апеляційного суду Миколаївської області у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Лівінського І. В. від 14 грудня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 30 296,52 дол. США, яка складається із: 26 320,06 дол. США заборгованості за кредитом; 1 927,94 дол. США заборгованості за процентами за користування кредитом; 387,90 дол. США комісії; 200,79 дол. США пені та 1 459,83 дол. США штрафів.
Позовна заява мотивована тим, що 07 серпня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № NKH3G104040065, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 51 360 дол. США, строком до 06 серпня 2037 року, а позичальник зобов'язався за користування кредитними коштами сплачувати проценти, комісію та інші витрати у розмірі, строки та на умовах, що передбачені договором.
Проте, зобов'язання щодо своєчасного внесення вказаних у договорі платежів відповідачем були порушені, унаслідок чого станом на 27 серпня 2014 року виникла заборгованість за кредитом та процентами, загальний розмір якої з урахуванням пені, комісії та штрафу склав 30 296,52 дол. США.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 жовтня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилався на обґрунтування своїх вимог, а фактичну суму заборгованості за кредитним договором від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065 неможливо встановити, що підтверджено висновком судово-економічної експертизи від 13 березня 2017 року № 2158.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 28 635,90 дол. США заборгованості за кредитним договором від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065 та 2 207,50 грн неустойки. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що неможливість встановлення експертом фактичної заборгованості за кредитним договором від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065 не може свідчити про відсутність такої заборгованості та не може бути підставою для відмови у задоволенні позову. Оцінивши надані сторонами докази та наведені у висновку експерта мотиви, апеляційний суд дійшов висновку про наявну у відповідача кредитну заборгованість у розмірі 28 635,90 дол. США, яка разом із неустойкою у розмірі 2 207,50 грн підлягає стягненню на користь позивача.
У касаційній скарзі, поданій 03 січня 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги надані відповідачем докази на спростування наявної у нього кредитної заборгованості перед позивачем та недоведеність банком заявленої у позові суми; належних мотивів на спростування висновку експерта судово-економічної експертизи від 13 березня 2017 року № 2158 не навів.
13 березня 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд установив, що 07 серпня 2007 року між ОСОБА_7 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", був укладений кредитний договір № NKH3G104040065, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 51 360 дол. США на наступні цілі: придбання квартири АДРЕСА_1 в розмірі 38 400 дол. США, а також 12 960 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених цим договором, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно умов договору.
Погашення заборгованості за вказаним договором мало здійснюватись в період з "10" по "17" число кожного місяця в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти в сумі 476,72 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складався із заборгованості за кредитом, відсотками, винагороди. У разі порушення термінів оплати заборгованості на 120 календарних днів, - позичальник зобов'язаний повернути суму кредиту, відсотки, винагороди та пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулось порушення термінів оплати на 120 календарних днів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Звертаючись до суду з вимогою про дострокове стягнення кредитної заборгованості, позивач посилався на те, що відповідач допустив прострочення сплати процентів за кредитним договором, починаючи з 18 квітня 2012 року, що є підставою для дострокового стягнення заборгованості.
У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_7 своїх зобов'язань за кредитним договором від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065, утворилась заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 27 серпня 2014 року складає 30 296,52 дол. США, із яких: 26 320,06 дол. США - заборгованість за кредитом; 1 927,94 дол. США -заборгованість за процентами за користування кредитом; 387,90 дол. США - заборгованість з комісії; 200,79 дол. США - пеня, 1 459,83 дол. США - штраф (процентна складова) (а. с. 5-8, т. 1).
Висновком експертизи від 13 березня 2017 року № 2158 було встановлено, що кредитні кошти видані позичальнику за кредитним договором від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065 документально підтверджується на суму 38 400,00 дол. США. Надання кредитних коштів в готівковій формі через касу банку в розмірі 12 960,00 дол. США згідно з пунктом 7.1 кредитного договору від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065 документально не підтверджується. Документального підтвердження відображення кредитної заборгованості в обліку банку на окремому рахунку на суму 12 960,00 дол. США не встановлено. В розрахунку заборгованості застосовувались збільшені ставки у порівняні зі ставками, передбаченими умовами кредитного договору від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065, що свідчить про утримання з позичальника додаткових нарахувань за процентами, які збільшують фактичну вартість кредиту, в зв'язку з чим був збільшений розмір щомісячного платежу за кредитним договором. У розрахунку заборгованості банку не відображені платежі погашення позичальником пені за кредитним договором, що досліджується. У матеріалах справи розрахунок банку відображає платежі лише за кредитним договором від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065. При цьому, виписка щодо руху коштів по рахунку відповідача не містить номеру договору, за яким відповідачем здійснювалось погашення, в зв'язку з чим неможливо остаточно визначити в погашення якого кредитного договору банком віднесено кошти позичальника. Таким чином, встановити фактичну суму заборгованості за договором від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065 не видається можливим (а. с. 12-37, т. 4).
Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із доведеності позивачем неналежного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065 у сумі 28 635,90 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 26 320, 06 дол. США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 927,94 дол. США, комісії у розмірі 387,90 дол. США, а також неустойки у розмірі 2 207 грн 50 коп., яка складається із 1 957,50 грн пені та 250 грн штрафу.
Так, вважаючи доведеним наявність у відповідача перед кредитором заборгованості за кредитом у розмірі 26 320, 06 дол. США та процентами за користування кредитом у розмірі 1 927,94 дол. США, апеляційний суд виходив із того, що банком процентна ставка за кредитним договором від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065 була збільшена правомірно у порядку, передбаченому підпунктом 2.3.1 кредитного договору.
Так, відповідно до підпункту 2.3.1 кредитного договору сторони домовились, що за умовами цього договору у разі зміни кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні може бути встановлений новий розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами у наступних випадках: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого Національним банком України на момент укладення договору; зміні облікової ставки Національного банку України; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд; зміні середньозваженої ставки по кредитам банків України у відповідній валюті (по статистиці Національного банку України). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищезазначеному порядку можливо в границях кількості пунктів, на які збільшилася ставка Національного банку України, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.
Із матеріалів справи вбачається, що рішення банку про збільшення процентної ставки до 14,04 % було прийнято 17 листопада 2008 року, тобто до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" (661-17)
.
У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.
Повідомлення про нову ставку було направлено відповідачу 03 та 10 жовтня 2008 року (а. с. 13-14, 185 т. 1).
Проте матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем указаних повідомлень та ознайомлення його про зміну процентної ставки.
Посилання апеляційного суду на те, що відповідач, заперечуючи проти позову, долучив копії повідомлень від 03 та 10 жовтня 2008 року про зміну процентної ставки не свідчить про те, що указані повідомлення йому були вручені при підвищенні процентів за договором і про підвищення процентної ставки відповідачу було відомо.
Укладена у подальшому додаткова угода до кредитного договору від 17 вересня 2010 року № 1/1-1, яка передбачає зменшення розміру процентної ставки з 14,04 % до 13,54 % за ініціативою банку на підставі наказу від 02 червня 2010 року № СП-2010-611, не є належним та допустим доказом підтвердження обізнаності відповідача про зміну процентної ставки з 17 листопада 2008 року до 14,04 %. Більш того, указана додаткова угода не містить печатки банку, а зазначений на ній підпис однієї із сторін не ідентифікує особу відповідача (а. с. 74, т. 1).
Крім того, повідомлення про зміну процентної ставки за кредитним договором не містять інформації щодо розміру процентної ставки на суму непогашеної в строк заборгованості, проте з наданих банком розрахунків вбачається, що банком застосовувалась процентна ставка на прострочену заборгованість у розмірі 33,12 %, а після укладення додатквої угоди від 17 вересня 2010 року - 32,12 %.
Разом із тим, зазначаючи, що процентна ставка на прострочені проценти у розмірі 33,12 % та 32,12 % була застосована банком у певні періоди, сплачена відповідачем та в остаточний розрахунок заборгованості не увійшла, апеляційний суд не обгрунтував, яким чином сплачені відповідачем місячні платежі, з яких утримано нараховані проценти за непередбаченою договором ставкою в розмірі 33,12 % та 32,12 % не зараховані в розрахунок заборгованості. Апеляційний суд не послався на докази у підтвердження такого висновку.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не врахував, що банком при нарахуванні процентів застосовувались ставки, не передбачені умовами кредитного договору від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065 (14,04 %, 13,54 %, 33,12 %, 32,12 %), а належних доказів повідомлення відповідача про їх зміну матеріали справи не містять. Доводи відповідача про те, що таке нарахування підвищеної процентної ставки свідчить про утримання з нього додаткових нарахувань за процентами, які збільшують фактичну вартість кредиту, в тому числі і заборгованість за кредитом, апеляційним судом не перевірені та відповідна оцінка їм не дана.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про доведеність позивачем заборгованості за кредитним договором від 07 серпня 2007 року № NKH3G104040065 у сумі 28 635,90 дол. США та нараховану неустойку у сумі 2 207,50 грн.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судом апеляційної інстанції не встановлені, оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_7, подану адвокатом ОСОБА_9, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване судове рішення апеляційного суду втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
|
Головуючий
Судді:
|
М. Є. Червинська
Н. О. Антоненко
В. М. Коротун
В. І. Крат
В. П. Курило
|