Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Родовід Банк",

представник відповідача - ОСОБА_5,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва у складі судді Плахотнюк К. Г., від 15 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Усика Г. І., від 14 вересня 2016 року,

У березні 2016 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк"), третя особа - ОСОБА_6, про визнання окремих умов кредитного договору недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 23 липня 2008 року між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 77.1/АК-01358.08.2, відповідно до умов якого банк відкрив останній невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму в розмірі 16 950,44 доларів США, з терміном виконання по 23 липня 2015 року включно, для придбання автомобіля. Також, позивач посилалась на те, що текс кредитного договору, складений відповідачем, містить умови, які значно погіршили положення позивача як споживача за споживчим кредитом щодо умов, встановлених діючим законодавством України. Використання банком іноземної валюти - долара США, як предмета кредитування за споживчим кредитом, є фактом внесення в кредитний договір дискримінаційної умови (умови, що всупереч принципу добросовісності створює істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків позичальника), що значно погіршує становище позивача як споживача порівняно із відповідачем у разі настання певних подій, і дає право для позивача відповідно до статті 18 Закону України "Про судовий захист прав споживачів" вимагати визнання окремих умов кредитного договору недійсним.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року позовну заяву ОСОБА_4, подану від імені та в інтересах ОСОБА_3, визнано неподаною та повернуто, оскільки представником позивача не усунуто недоліків заяви, а саме - не сплачено судовий збір, що стало підставою для залишення її без руху.

Не погоджуючись з указаною ухвалою представник ОСОБА_3 -

ОСОБА_4 звернулася до апеляційного суду зі скаргою.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, відхилено. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року залишено без змін.

05 жовтня 2016 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, звернулася із касаційною скаргою на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року. Як на доводи касаційної скарги заявник посилалась на те, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Крім того стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 березня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) ця справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що з 01 вересня 2015 року споживачі за позовами, пов'язаними зі порушенням їхніх прав, не відносяться до суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, а тому посилання на положення статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не можуть бути взяті до уваги. Проте із таким висновком суду погодитися неможливо.

Системне тлумачення норм статті 5 Закону України "Про судовий збір" та статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів"), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.

Таким чином суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, безпідставно поклав на представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, яка звернулася до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року скасувати та передати справу № 752/4465/16-ц до Голосіївського районного суду м. Києва для вирішення питання про відкриття провадження.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 15 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року скасувати.

Передати справу № 752/4465/16-ц до Голосіївського районного суду м. Києва для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.