Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області у складі судді Подіновської Г. В. від 24 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області у складі колегії суддів: Бездрабко В. О., Борка А. Л., Приходько Л. А., від 01 грудня 2016 року

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 січня 1982 року до 26 травня 1986 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3

Незважаючи на подальше офіційне розірвання шлюбу, вони з відповідачем продовжували проживати однією сім'єю, вели спільне господарство, виховували дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Усією родиною мешкали за адресою: АДРЕСА_1.

За час спільного проживання з ОСОБА_3, за спільні грошові кошти вони придбали земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, побудували на ній житловий будинок, в якому почали проживати з 2009 року.

Ураховуючи викладене, дляподальшого вирішення спору про поділ спільного майна ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання її та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1986 року до 2009 року за адресою: АДРЕСА_1, та з 2009 року до лютого 2013 року у житловому будинку АДРЕСА_2.

Заочним рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 24 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у періодз 1986 року до 2009 року за адресою: АДРЕСА_1, та з 2009 року до лютого 2012 року за адресою: АДРЕСА_2.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що факт спільного проживання сторін однією сім'єю у спірний період підтверджується належними та допустимими доказами, показами свідків.

Іншим способом встановити цей факт позивач не в змозі, а це потрібно їй для подальшого вирішення спору про поділ спільно нажитого з ОСОБА_3 майна.

При цьому суд керувався пунктом 5 частини першої статті 256 ЦПК України 2004 року про встановлення фактів, що мають юридичне значення (окреме провадження).

Ухвалою Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 15 вересня 2016 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 24 березня 2016 року залишено без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Заочне рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 24 березня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком місцевого суду, зазначивши, що позивачем доведено факт спільного проживання її та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1986 року до лютого 2012 року, оскільки зібрані у справі докази свідчать про наявність між сторонами усталених відносин, що притаманні подружжю.

При цьому апеляційний суд зазначив, що районний суд правильно застосував пункт 5 частини першої статті 256 ЦПК України 2004 року про встановлення фактів, що мають юридичне значення (окрема провадження).

У грудні 2016 року ОСОБА_3подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, для вирішення подальшого спору про поділ спільно нажитого з ним майна, тобто вбачається спір про право, у зв'язку з чим суди мали залишити позов без розгляду.

При цьому суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 пред'явила до суду позов, а суди розглянули його як заяву в порядку окремого провадження на підставі положень статті 256 ЦПК України 2004 року.

Крім того, суди, встановивши, що ОСОБА_1 з 2012 року проживає в Італії, не врахували положення частини другої статті 257 ЦПК України 2004 року щодо підсудності справи.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення попередніх інстанцій не відповідають.

Судом установлено, що зареєстрований 16 січня 1982 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був розірваний 26 травня 1986 року.

ОСОБА_1 з 1986 року до лютого 2012 року спільно проживали, як чоловік та жінка однією сім'єю, вели спільне господарство, піклувалися один про одного, виховували дітей, проводили ремонтні роботи, побудували житловий будинок АДРЕСА_2, в якому разом проживали з 2009 року.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення для подальшого вирішення спору про поділ спільного майна. При цьому посилалась на норми глави 6 розділу IV"Окреме провадження" ЦПК України (1618-15) 2004 року.

При розгляді такої справи суди не звернули уваги на таке.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 234 ЦПК України 2004 року).

Пунктом 5 частини першої статті 256 ЦПК України 2004 року визначено, що суд розглядає, зокрема, справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення ( частина друга статті 256 ЦПК України 2004 року).

У частині четвертій статті 256 ЦПК України 2004 року передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Як роз'яснено у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (v0005700-95) встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Проте суди попередніх інстанцій, зазначивши, що ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом для подальшого вирішення спору про поділ спільного майна, не врахували, що із позовної заяви вбачається спір про право.

При цьому процесуальним засобом реалізації права на судовий захист в окремому провадженні є заява (статті 256- 258 ЦПК України). Але суди не врахували, що позивач, використавши процесуальний механізм окремого провадження, пред'явила до суду позов. І суди розглядали справу із застосуванням процесуального механізму, передбаченого для справ окремого провадження.

Разом з тим колегія суддів вважає, що це не змінює того, що вимоги ОСОБА_1 повинні розглядатись саме в порядку позовного провадження з урахуванням спору про право і з використанням відповідних процесуальних інститутів позовного провадження.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу частини четвертої статті 256 ЦПК України 2004 року є підставою для їх скасування із залишенням позову без розгляду.

Керуючись статтями 256 ЦПК України 2004 року, 400, 409, 416, 418, 419 ЦПК (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 24 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 01 грудня 2016 року скасувати.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.