Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СитнікО. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: реєстраційна служба Бродівського районного управління юстиції Львівської області, ОСОБА_4, Підкамінська селищна рада Бродівського району Львівської області,

представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Артеменко Оксана Анатоліївна, ОСОБА_8,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року у складі судді Петейчука Б. М. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2016 року у складі колегії суддів Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до реєстраційної служби Бродівського районного управління юстиції Львівської області, ОСОБА_4, Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області, треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Артеменко О. А., ОСОБА_8, про визнання незаконним рішення сесії сільської ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права власності,

У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив: визнати незаконним та скасувати рішення Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області від 20 жовтня 2010 року № 322 "Про продаж земельної ділянки"; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року, укладений між Підкамінською селищною радою Бродівського району Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джерело" (далі - ТОВ "Джерело"); визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 травня 2013 року № 606, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Артеменко О. А.; скасувати свідоцтво про право власності від 30 квітня 2013 року № 3160462, видане державним реєстратором реєстраційної служби Бродівського районного управління юстиції Львівської області Садовським Р. В.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 квітня 2013 року, індексний номер 1917658; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 травня 2013 року, індексний номер 2178600, щодо ОСОБА_4, внесене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Артеменко О. А.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 09 та 29 вересня 1998 року, укладених між ТОВ "Джерело" та ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_8, товариство продало, а ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_8 придбали водозапірну свердловину, що складає 1/20 ідеальної частки цілісного майнового комплексу цеху безалкогольних напоїв, а також насосну споруду - 17,6 кв. м, та водонапірну башту, що складає 1/100 ідеальної частки цілісного майнового комплексу цеху безалкогольних напоїв, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

На підставі рішення Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області від 20 жовтня 2010 року № 322 "Про продаж земельної ділянки" селищна рада продала ТОВ "Джерело" шляхом викупу земельну ділянку несільськогосподарського призначення, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, для обслуговування майнового комплексу цеху безалкогольних напоїв, незважаючи на те, що на цій земельній ділянці розташоване нерухоме майно, яке належить позивачу. У подальшому, здійснивши державну реєстрацію спірної земельної ділянки, ТОВ "Джерело" продало її ОСОБА_4

Спірним рішенням Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області від 20 жовтня 2010 року № 322 затверджено технічну документацію по землеустрою про встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,8333 га, розташовану за адресою:АДРЕСА_2, для викупу у власність; затверджено ціну продажу вказаної земельної ділянки в розмірі 150 166 грн; вирішено передати у власність ТОВ "Джерело" шляхом викупу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,8333 га, розташовану за адресою:АДРЕСА_2,для обслуговування майнового комплексу цеху безалкогольних напоїв за ціною 150 166 грн.

На час прийняття селищною радою спірного рішення земельна ділянка площею 0,91 га, на якій знаходився цілісний майновий комплекс цеху безалкогольних напоїв, перебувала у постійному користуванні ТОВ "Джерело" відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 30 грудня 1993 року серія НОМЕР_1.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року Підкамінська селищна рада Бродівського району Львівської області продала, а ТОВ "Джерело" придбало земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,8333 га, кадастрові номери: НОМЕР_2, для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 травня 2013 року ТОВ "Джерело" продало, а ОСОБА_4 придбав земельну ділянку площею 0,0676 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3

Вважав, що внаслідок неправомірних дій з боку реєстраційної служби, що полягали в державній реєстрації права на дану земельну ділянку, позивач, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 були протиправно позбавлені права на придбання земельної ділянки, призначеної для обслуговування належних їм об'єктів нерухомості, як співвласники колишньої частини цілісного майнового комплексу ТОВ "Джерело", а саме: насосної споруди, водонапірної башти та водозабірної свердловини. Крім того, вказані порушення чинного законодавства України мають істотний характер та завдають шкоди позивачу шляхом позбавлення права на отримання у власність земельної ділянки, яка необхідна для функціонування, обслуговування та використання належного йому нерухомого майна. У зв'язку з тим, що земельна ділянка, на якій знаходиться спірне майно, належить іншій особі, позивач не може вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року позовчастково задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області від 20 жовтня 2010 року № 322 "Про продаж земельної ділянки" в частині продажу ТОВ "Джерело" земельної ділянки площею 0,0676 га. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року, укладений між Підкамінською селищною радою Бродівського району Львівської області та ТОВ "Джерело" у частині продажу останньому земельної ділянки площею 0,0676 га, розташованої по АДРЕСА_4

Додатковим рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 23 лютого 2016 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що на час прийняття селищною радою спірного рішення про продаж земельної ділянки, щодо якої виник спір, на ній знаходилося нерухоме майно (водозабірна свердловина, водонапірна башта та насосна станція), власниками якого в рівних частинах були ОСОБА_10, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, до яких право користування земельною ділянкою під об'єктами нерухомого майна перейшло унаслідок купівлі вказаного майна.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ТОВ "Джерело" всупереч положенням статті 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) не подало селищній раді документи, які посвідчують право власності на нерухоме майно, розташоване на вказаній земельній ділянці, власниками якого були ОСОБА_10, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, тому рішенням Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області від 20 жовтня 2010 року № 322 "Про продаж земельної ділянки" й укладеним договором купівлі-продажу земельної ділянки порушено права власників нерухомого майна як землекористувачів.

13 червня 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити провадження у справі.

Доводи касаційної скарги

Касаційну скаргу мотивовано тим, що за суб'єктним складом та характером спірних правовідносин спір у цій справі підлягає вирішенню в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, судом не з'ясовано коло осіб, які мали бути залучені до участі у справі, судами безпосередньо не досліджувалися докази, що мають значення для вирішення спору, та не призначено земельно-технічну експертизу.

Ухвалою судді Вищого спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

11 серпня 2016 року ОСОБА_3 надіслав заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив про безпідставність доводів представника ОСОБА_4 про розгляд позовних вимог про скасування рішення Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області в порядку адміністративного судочинства, оскільки спори, що виникають із земельних відносин про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК України та інші), у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , яким ЦПК України (1618-15) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУкраїни) у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_10 спадкоємцем якої є ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у 1998 році набули право власності на нерухоме майно (водозабірну свердловину, водонапірну башту та насосну станцію), яке знаходиться на земельній ділянці щодо якої виник спір, а відтак, набули право користування земельною ділянкою під належними їм спорудами відповідно до принципу цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, закріпленому у статті 30 ЗК України 1990 року (чинного на час укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна), за правилами частини першої якої при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

У договорі купівлі-продажу доля земельної ділянки не визначена.

Згідно із частиною другою статті 134 ЗК України 2001 року (в редакції, чинній на момент прийняття рішення Підкамінською селищною радою про продаж земельної ділянки щодо якої виник спір та укладення договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки для обслуговування майнового комплексу цеху безалкогольних напоїв на території смт Підкамінь Бродівського району Львівської області на вул. Тарановського 30) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до частини другої статті 128 ЗК України 2001 року громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви (клопотання) додаються:

а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд);

б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу;

в) свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у разі продажу земельної ділянки суб'єкту підприємницької діяльності.

Оскільки на момент прийняття оспорюваних рішення селищної ради сільради та договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладеного між Підкамінською селищною радою та ТОВ "Джерело", на зазначеній земельній ділянці перебували об'єкти нерухомості (насосна, водонапірна башта, водозабірна свердловина), які належать на праві власності трьом фізичним особам, у тому числі й позивачу, а сама земельна ділянка перебувала у правомірному користуванні зазначених осіб, то Підкамінська селищна рада не мала права продавати цю земельну ділянку без з'ясування її правового статусу та забезпечення прав власників об'єктів нерухомого майна.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій, про перегляд яких подано касаційну скаргу, ухвалені щодо прийнятих суб'єктом владних повноважень рішень про продаж земельної ділянки, яка перебувала у правомірному користуванні (тобто ненормативних актів, які вичерпують свою дію після їх реалізації), відносно яких існує спір про право цивільне, в межах якого виникли й питання, пов'язані з укладеним договором купівлі-продажу земельної ділянки, та державної реєстрації права власності на цю землю.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що вказаний спір належить до юрисдикції загальних судів. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті в порядку цивільного судочинства правильно визначили юрисдикцію спору відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) , а відтак, в даному випадку вони є судом, "встановленим законом" у розумінні статті 6 Конвенції.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно нез'ясування кола осіб, які мають бути залучені до участі в розгляді справи, зокрема, ТОВ "Джерело", відносно якого приймалось спірне рішення Підкамінської селищної ради Бродівського району Львівської області, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд дослідив вказаний довід, який зазначався і у апеляційній скарзі, та встановив, що ТОВ "Джерело" ліквідоване, про що вчинена державна реєстрація припинення юридичної особи 06 вересня 2013 року (а. с. 9496, т. 2).

Також судом апеляційної інстанції досліджено доводи ОСОБА_4, який подавав апеляційну скаргу, аналогічні доводи містить і касаційна скарга, подана його представником, щодо ненадання належних доказів на підтвердження позовних вимог. Вказано, що судом першої інстанції такі докази досліджувалися, їм надано відповідну правову оцінку.

Крім того, відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші доводи касаційної скарги щодо встановлення фактичних обставин справи та дослідження доказів, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції, їм надана оцінка в ухвалі апеляційного суду, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини та переоцінювати надані докази.

Щодо висновків суду першої інстанції про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, то Велика Палата Верховного Суду керується тим, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України (435-15) наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 24, 14, 215 ЦПК України (1618-15) кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив факт ліквідації ТОВ "Джерело" на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. При цьому суди встановили, що земельна ділянка, на якій у тому числі розташовано споруди, належні на праві власності ОСОБА_10 ОСОБА_6 та ОСОБА_8, відчужена ТОВ "Джерело" ОСОБА_4, чим порушені права співвласників нерухомого майна як землекористувачів.

З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 400, 402- 404, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 09 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.