Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "Терра Банк",

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року в складі судді Рубан С. М.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Терра Банк" (далі - ПАТ "Терра Банк"), в якому просив: стягнути з відповідача на його користь нараховані за час дії тимчасової адміністрацій відсотки за договорами банківського вкладу (депозиту) № ДДЛ-101935:980 від 30 вересня 2013 року, № ДДЛ-103995:980 від 16 жовтня 2013 року, № ДБ-160849:980 від 28 липня 2014 року в загальній сумі 901 грн 83 коп.; в зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання на підставі статті 625 ЦК України просив стягнути суму індексу інфляції - 484 грн 28 коп.; 3% річних - 48 грн 01 коп.; просив стягнути моральну шкоду в сумі 1 500 грн, заподіяну йому протиправними діями відповідача, а також поштові витрати в сумі 30 грн 88 коп.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що відповідач до цього часу користується його грошовими коштами, незважаючи на введення тимчасової адміністрації, чим порушує його права та завдає душевних страждань.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2017 року закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Терра Банк" про стягнення на користь позивача нарахованих за договорами банківського вкладу (депозиту) № ДДЛ-101935:980 від 30.09.2013 р., № ДДЛ-103995:980 від 16.10.2013 р.; № ДБ-160849:980 від 28.07.2014 р. відсотків в загальній сумі 901 грн 83 коп. на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України ( в редакції чинній на час вчинення процесуальної дії).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що представником відповідача до суду подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України, а саме з тих підстав, що заявлені позивачем у даній справі вимоги вже були предметом судового розгляду та щодо них ухвалені судові рішення, які набрали законної сили, зокрема рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2015 року в справі № 757/30212/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Терра Банк" про стягнення грошових коштів, яким позивачу відмовлено в позові про стягнення на його користь нарахованих за спірними договорами банківського вкладу (депозиту) відсотків в загальній сумі 901 грн 83 коп., що є підставою для закриття провадження у даній справі в цій частині.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2017 року позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Терра Банк" про стягнення грошових коштів залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2017 року закрито провадження у даній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Терра Банк" про стягнення на користь позивача нарахованих за спірними договорами банківського вкладу (депозиту) відсотків в загальній сумі 901 грн 83 коп., у зв'язку із чим не підлягають задоволенню і решта похідних вимог позову ОСОБА_1

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 березня 2017 року залишено без руху. Надано строк для усунення виявлених у ній недоліків щодо сплати судового збору протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали суду. Роз'яснено, що в разі не усунення у визначений судом термін недоліків апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції скаржник не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги, що передбачено законом Закон України "Про судовий збір" (3674-17) , положення якого не звільняють споживачів від сплати судового збору, у тому числі й за подання апеляційної скарги.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику. Роз'яснено заявнику, що після усунення умов, що були підставою для повернення апеляційної скарги він має право звернутися до суду повторно.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, є Закон України "Про судовий збір" (3674-17) , тому саме цей закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав на правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17. Оскільки положеннями Закону України "Про судовий збір" (3674-17) не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору, а вимоги ухвали апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року ОСОБА_1 не виконав, апеляційний суд зазначив, що подана останнім апеляційна скарга підлягає визнанню неподаною та поверненню скаржнику.

У касаційній скарзі, поданій 06 грудня 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про визнання неподаною та повернення його апеляційної скарги, оскільки перелік пільг щодо сплати судового збору, який міститься у Законі України "Про судовий збір" (3674-17) не є вичерпним і при визначенні таких пільг необхідно керуватися іншими положеннями законодавства, які регулюють указане питання. Зокрема, скаржник зазначає, що він звільнений від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її, апеляційний суд послався на те, що Закон України "Про судовий збір" (3674-17) є спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, тому положення статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", які передбачають звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.

Відповідно до частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Позов ОСОБА_1 пред'явлений з підстав недотриманням з боку ПАТ "Терра Банк" вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) і порушення його прав як споживача послуг банку, у зв'язку із чим позивач зазначав, що відповідно до положень цього Закону він звільнений від сплати судового збору.

У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз положень зазначеного Закону і статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дає підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, визначеному статтею 5 Закону України "Про судовий збір", не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норму про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що вони звільняються від сплати судового збору з метою захисту їх порушених прав (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів").

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судовий збір" (3674-17) у частині третій статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" слова "державного мита" були замінені словами "судового збору".

Отже, при прийнятті Закону України "Про судовий збір" (3674-17) законодавець передбачив можливість застосування Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) при визначенні пільг певної категорії осіб щодо сплати судового збору.

Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Стадії цивільного процесу об'єднані єдиним завданням - справедливим розглядом і вирішенням цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 "Про захист прав споживачів", статті 1 ЦПК України, у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, стаття 2 ЦПК України, у редакції на час розгляду справи Верховним Судом).

Саме таке тлумачення норм Закону України "Про судовий збір" (3674-17) і статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі 761/24881/16-ц. З прийняттям цієї постанови внесена визначеність при застосуванні частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" та статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Апеляційний суд неправильно витлумачив вказані вище норми та безпідставно поклав на позивача, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та безпідставно визнав апеляційну скаргу ОСОБА_1 неподаною у зв'язку із несплатою судового збору і повернув її.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 402, 406, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.