Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року в складі суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М. Волошиної В. М.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (далі - Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) ), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") про визнання кредитного договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що між учасниками справи було укладено кредитний договір від 24 грудня 2007 року, за умовами якого позивачу надано кредит у розмірі 76 500 дол. США, що було еквівалентом 386 325 грн на день укладання договору, із сплатою процентної ставки 12,90 % річних шляхом зарахування відповідачем коштів на поточний рахунок позивача. Позивач вважала, що зазначений кредитний договір суперечить вимогам статей 11, 15 Закону України "Про захист прав споживачів", так як встановлено заборону на надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України; позивачу не було надано інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість всіх супутніх послуг (сума кредиту та детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача). Даний договір, на думку позивача, суперечить вимог статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно якої продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договорі із споживачем умови, які є несправедливими. На думку позивача, спірний кредитний договір повинен бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, так як він суперечить статтям 11, 15, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , оскільки позивач була позбавлена права на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечило б їй можливість свідомого та компетентного вибору. Обставини приховування банком важливої інформації перед підписанням кредитного договору, невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов фактичним є введенням в оману позивача та нечесною підприємницькою практикою, що порушує права останньої.

Посилаючись на зазначене, позивач просила суд визнати недійсним кредитний договір від 24 грудня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки від 24 грудня 2007 року; визнати недійсними договори поруки від 24 грудня 2007 року укладені між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 окремо з кожним; зобов'язати відповідача відмінити обмеження та обтяження на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1; визнати зобов'язання позивача за кредитним договором від 24 грудня 2007 року виконаними.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 вересня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зміст кредитного договору від 24 грудня 2007 року не суперечить положенням ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому не підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, у зв'язку із чим позовні вимоги щодо визнання недійсними договорів, укладених на забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання, також не підлягають задоволенню.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій 13 грудня 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не повідомив скаржника про дату, час та місце розгляду її апеляційної скарги, у зв'язку із чим порушив вимоги чинного на момент апеляційного розгляду даної справи процесуального законодавства, належним чином не забезпечив їй ґарантоване Конституцією України (254к/96-ВР) право на апеляційне оскарження судового рішення.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСиббанк" про визнання кредитного договору недійсним розглянуто за відсутності ОСОБА_1

Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

За змістом першої, третьої та п'ятої частин статті 74 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Матеріали справи не містять відомостей про надсилання ОСОБА_1 поштою рекомендованим листом судової повістки про виклик до суду апеляційної інстанції, тобто позивач не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, за наслідками якого відхилено її апеляційну скаргу.

Неналежне повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції позбавило її можливості дати пояснення по суті справи та доводити перед судом переконливість своїх доводів та заперечень.

Указані порушення процесуального закону судом апеляційної інстанції призвели до ухвалення рішення без врахування в повній мірі доводів та заперечень ОСОБА_1, що не відповідає вимогам статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Подана ОСОБА_1касаційна скарга обґрунтована указаними вище обставинами щодо розгляду даної справи апеляційним судом за відсутності її, як учасника даної справи, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, що є обов'язковою підставою для скасування оскарженого судового рішення в силу вимог пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК, у зв'язку із чим ухвала апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.