Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг України",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року у складі судді Ваврушак Н. М. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року у складі суддів Бондар Я. М., Зубакової В. П., Соколан Н. О.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Улистопаді 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна"(далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна")звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 11 червня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 28 270 доларів США строком до 11 червня 2018 року. Умовами кредитного договору встановлена плаваюча процентна ставка 5,49 відсотка + FIDR.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором 11 червня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договори поруки з кожним окремо.

29 червня 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого банк відступив позивачу право вимоги за вказаним кредитним договором.

ТОВ "ОТП Факторинг Україна", посилаючись на те, що в результаті укладення договору факторингу відбулася заміна кредитора та ним набуто право вимоги до відповідачів, які своїх зобов'язань за кредитним договором не виконують, внаслідок чого станом на 10 березня 2015 року утворилася заборгованість в розмірі 3 069 924 грн 05 коп., яка складається з: 27 734,25 доларів США - заборгованість за кредитом, що еквівалентно 635 032 грн 37 коп., 1 099,11 доларів США - заборгованість за процентами, що еквівалентно 25 166 грн 37 коп., а також 2 409 725 грн 31 коп. - пеня за порушення умов кредитного договору, просило стягнути її з відповідачів у солідарному порядку.

У квітні 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", ПАТ "ОТБ Банк" про визнання договорів поруки припиненими.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 23 вересня 2009 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3 укладено Додатковий договір № 1 до кредитного договору від 11 червня 2008 року, за умовами якого змінився порядок нарахування та розмір процентів по кредиту, збільшився фіксований відсоток для визначення плаваючої процентної ставки з 5,49 % до 6,08 %, змінено порядок та строки погашення частини суми кредиту та надано позичальнику транш в сумі 902,81 доларів США з метою погашення прострочених процентів. При цьому поручителів не було повідомлено про зміну істотних умов кредитного договору. Посилаючись на те, що підписанням додаткового договору збільшився обсяг відповідальності поручителів, просили визнати припиненими договір поруки від 11 червня 2008 року, укладений між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" і ОСОБА_2, та договір поруки від 11 червня 2008 року, укладений між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" і ОСОБА_1

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.

Стягнуто на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 11 червня 2008 року у розмірі 690 198 грн 64 коп., з яких: заборгованість по кредиту - 27 734,25 доларів США, що еквівалентно 635 032 грн 37 коп., заборгованість по процентах - 1 099,11 доларів США, що еквівалентно 25 166 грн 37 коп., заборгованість по пені - 30 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку із невиконанням відповідачами умов кредитного договору ТОВ "ОТП Факторинг Україна" має право на стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі договору відступлення права грошової вимоги в солідарному порядку. У відповідності до частини третьої статті 551 ЦК суд зменшив розмір пені з урахуванням того, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають на утриманні неповнолітню дитину та розмір пені значно перевищує суму кредиту. Правові підстави для задоволення зустрічного позову відсутні, так як підписанням 23 вересня 2009 року Додаткового договору до кредитного договору № МL-311/114/2008 від 11 червня 2008 року, строк повернення кредитних коштів не змінився, а сума основного зобов'язання, за яку поручились ОСОБА_2 та ОСОБА_1, не збільшилася.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок місцевого суду про те, що позивачем доведено в судовому засіданні наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір є правильним. Також, заява про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки з наданих позивачем розрахунків вбачається, що остання сплата за кредитним договором боржником проводилася 28 січня 2013 року, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до суду з позовом 08 листопада 2013 року, тобто в межах трирічного строку визначеного ЦК України (435-15) . Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість зустрічного позову, оскільки фактично збільшення обсягу відповідальності поручителів не відбулось, оскільки сума коштів, які мав повернути позичальник, за умови належного виконання умов кредитного договору (додаткової угоди) не перевищує суму початково виданого кредиту 28 270 доларів США.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не перевірено обґрунтованість та доведеність суми заборгованості, яка стягнута з відповідачів; не було витребувано та досліджено належних доказів, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, зокрема, первинних документів бухгалтерського обліку, оригіналів бухгалтерських книг та рахунків банку по кредитному договору, виписки по балансових рахунках, заяви про видачу готівки та інше. Надана позивачем виписка по рахунку за період з 11 червня 2008 року по 20 березня 2015 року складена з порушенням обов'язкових реквізитів для документів первинного бухгалтерського обліку, крім того, інформація у виписці вказана англійською мовою. Укладеним 23 вересня 2009 року додатковим договором № 1 до кредитного договору від 11 червня 2008року збільшився обсяг відповідальності поручителів, оскільки його умовами позичальнику наданий транш в сумі 902,81 доларів США з метою погашення прострочених процентів, тобто поточна заборгованість за тілом кредиту збільшилась на суму траншу. Також, додатковим договором змінено у бік збільшення фіксований відсоток для визначення плаваючої процентної ставки з 5,49 % до 6,08 %. Судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовлено у застосуванні строків позовної давності. Позивач змінив строк основного зобов'язання за кредитним договором, пред'явивши у 2009 році до боржника і поручителів вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, тому порука припинила свою дію після закінчення шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Договір купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" стосується виключно правовідносин із позичальником з приводу отриманого кредиту і не стосується поручителів. Крім того, поручителі, з якими укладено окремі договори поруки, не є солідарними боржниками між собою.

06 жовтня 2016 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду.

16 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди встановили, що 11 червня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 28 270 доларів США на споживчі цілі, із строком повернення кредиту до 11 червня 2018 року та сплатою 5,49 % річних + FIDR.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за вищевказаним кредитним договором, 11 червня 2008 року між закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладені договори поруки, за умовами яких останні взяли на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком у повному обсязі таких зобов'язань.

Також суди встановили, що 09 червня 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, який включає в себе права вимоги до боржника (їх поручителів) щодо сплати загальної суми заборгованості боржників перед продавцем за кредитними договорами, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму такого боргу, усі та будь-які штрафні санкції, у тому числі й за спірними кредитним договором та договором поруки.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За положеннями статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів.

Суди встановили, що 23 вересня 2009 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3 укладено Додатковий договір № 1 до кредитного договору від 11 червня 2008 року, за умовами якого сторони домовились внести зміни та доповнення до кредитного договору, зокрема, на період з 23 вересня 2009 року до 23 лютого 2010 року для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 12,99 % річних; на період з 23 лютого 2010 року до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором буде використовуватись плаваюча процентна ставка у розмірі 6,08 % річних; з 23 вересня 2009 року сторони домовились провести реструктуризацію частини боргових зобов'язань та надано позичальнику транш в сумі 902,81 доларів США з метою погашення прострочених процентів.

Пунктом 2.2 договорів поруки передбачено, що на дату укладення цього договору розмір боргових зобов'язань, забезпечених порукою, становить 28 270 доларів США. Порукою забезпечені боргові зобов'язання в разі зміни їх суми, відповідно до пункту 2.1 цього договору.

Згідно п. 2.1 договору поруки, порукою забезпечуються вимоги кредитора щодо повернення основної суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, сплати пені за прострочення повернення кредиту, прострочення сплати відсотків та штрафу за нецільове використання кредиту.

Пунктом 2.3.1 договорів поруки визначено, що поручитель підтверджує, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за борговими зобов'язаннями. Будь-яке посилання в тексті цього договору на положення кредитного договору є достатнім для виявлення волі кожної сторони щодо змісту такого посилання.

Ураховуючи викладене, додатковим договором до кредитного договору внесено зміни, якими збільшено тіло кредиту на суму 902,81 доларів США і збільшилась плаваюча процентна ставка до 6,08 % річних, у зв'язку з чим збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, проте умови договорів поруки не містять положень про додаткове узгодження із поручителями у письмовій формі змін до договорів поруки у зв'язку зі зміною основного зобов'язання. На підставі пункту 2.2 договорів поруки поручителі зобов'язалися відповідати у разі порушення договору кредиту й у разі зміни умов основного зобов'язання, тобто й за обставин збільшення суми кредиту, процентної ставки, тощо.

Таким чином, збільшення обсягу відповідальності поручителя не може бути підставою припинення забезпечувального зобов'язання.

Разом з тим, згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Договорами поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору (пункт 4.1) встановлено, що він діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором.

02 червня 2011 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" надіслало боржнику ОСОБА_3 та поручителям ОСОБА_2 і ОСОБА_1 письмові вимоги з повідомленням про дострокове виконання боргових зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі, протягом тридцяти календарних днів з дати їх отримання.

25 червня 2011 року ОСОБА_1, а 07 липня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали вказані вимоги, що підтверджується особистими підписами у поштових повідомленнях про вручення (а. с. 202-204 Т.1).

Оскільки 02 червня 2011 року банк надіслав на адресу відповідачів вимогу про дострокове повернення кредитних коштів у повному обсязі, то відповідно банк змінив строк виконання основного зобов'язання.

Матеріали справи не містять відомостей про направлення ОСОБА_3 30 липня 2009 року письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги, про що зазначено у касаційній скарзі, тому строк виконання зобов'язання необхідно обраховувати із вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, направленої на адресу відповідачів 02 червня 2011 року.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Суди, вказуючи про чинність поруки, не врахували вищевказаних норм матеріального права та залишили поза увагою той факт, що у даному випадку строк пред'явлення вимоги до поручителів про повернення коштів необхідно обчислювати з моменту настання строку виконання зобов'язання у зв'язку із застосування права на повернення кредиту достроково (тридцять календарних днів з дати отримання письмової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів від 02 червня 2011 року) та підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-2662цс15 від 20 квітня 2016 року.

Вказаний у досудовій вимозі строк (тридцять календарних днів з дати її отримання) зумовлює також перебіг позовної давності за вимогами кредитора до основного боржника, оскільки пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом є зміною строку виконання зобов'язання.

Таким чином, 06 серпня 2011 року (тридцять календарних днів з дати отримання досудової вимоги ОСОБА_3.) є початковим моментом перебігу позовної давності за вимогами кредитора до основного боржника, який станом на дату звернення із позовом - 08 листопада 2013 року - не сплив, а тому заявлена стороною у справі позовна давність не може бути застосована щодо вимог про повернення кредиту в цілому.

Разом з тим, позовна давність підлягає застосуванню до вимог кредитора про повернення щомісячних прострочених платежів.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що остання сплата за кредитним договором була здійснена 28 січня 2013 року, мотивуючи такі висновки посиланням на розрахунок заборгованості, наданий позивачем при уточненні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-2104цс16 від 23 листопада 2016 року.

Дійшовши висновку про дотримання банком строку позовної давності, суди не дослідили обставин переривання вказаних строків на підставі частини першої статті 264 ЦК України, зокрема не дослідили, чи підтверджуються належними та достатніми доказами (квитанції, касові ордери, інші документи) обставини внесення особисто ОСОБА_3 коштів на оплату зобов'язань за кредитом, дати вчинення цих дій; не встановили, яка частина боргу (прострочений борг, поточний, заборгованість за конкретний платіжний період) визнається боржником вчиненням зазначених платежів за кредитом та чи мало місце переривання строку позовної давності у справі.

Таким чином, питання про застосування позовної давності у спорі вирішено без належного з'ясування обставин справи, які зумовлюють перебіг строків давності щодо щомісячних зобов'язань.

Крім того, за змістом договорів поруки поручителі ОСОБА_4, ОСОБА_1 та боржник ОСОБА_3 відповідають перед банком як солідарні боржники.

При цьому умовами указаних договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

Висновки судів попередніх інстанцій про стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки.

Норми закону, якими регулюються правовідносини поруки, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.

Оскільки вказані порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.