Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району м. Запоріжжя,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2016 року у складі Андрюшиної Л. А. та рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 травня 2016 року в складі суддів: Гончар М.С., Каракуші К. В., Стрелець Л. Г.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 23 листопада 2007 року між акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (далі - АКБ "ТАС-Комерцбанк"), правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Сведбанк" та публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 0703/1107/71-334, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 15 500,00 доларів США з розрахунку 11,9 % річних за користування кредитом ткрміном з 23 листопада 2007 року до 23 листопада 2037 року.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором повністю виконав, надав відповідачу кредит.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ "Сведбанк" передало (відступило) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ "Дельта Банк" замінило ПАТ "Сведбанк" як кредитора (стало новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ "Сведбанк" до ПАТ "Дельта Банк" прав вимоги до боржників, до ПАТ "Дельта Банк" перейшло (відступилося) право вимоги (замість ПАТ "Сведбанк") до боржників щодо повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Отже, відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги, ПАТ "Дельта Банк" набуло права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем ОСОБА_3

На забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_3 за договором іпотеки від 23 листопада 2007 року передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,03 кв. м, житловою площею 26,3 кв. м, яка складається з двох кімнат, та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконувала, про що неодноразово повідомлялась, у тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов'язань згідно з умовами кредитного договору.

Станом на 28 липня 2015 року у відповідача утворилася заборгованість у сумі 380 513,62 грн, з яких: тіло кредиту - 352 911,95 грн; відсотки - 27 601,67 грн. Таким чином, зважаючи на невиконання відповідачем зобов'язання стосовно умов повернення кредиту, в рахунок виконання основного зобов'язання ПАТ "Дельта Банк" має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмета іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в іпотечному договорі у порядку, передбаченому статтями 36, 37 Закону України "Про іпотеку".

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з урахуванням умов договору та норм Закону України "Про іпотеку" (898-15) банк має можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, що є одним із способів звернення стягнення. Однак банк не надав суду першої інстанції висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності про вартість предмета іпотеки.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 26 травня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при вирішенні цієї категорії справ судам слід установити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Крім того, стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Тому в судовому порядку позовні вимоги про визнання права власності підлягають задоволенню лише із вищевказаних підстав.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що умовами договору іпотеки та Законом України "Про іпотеку" (898-15) передбачена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 подала до суду заперечення, у яких просить касаційну скаргу відхилити, рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

29 грудня 2017 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Суд встановив, що між АКБ "ТАС-Комерцбанк" і ОСОБА_3 23 листопада 2007 року укладений кредитний договір, відповідно до умов якого сторонами були прийняті на себе взаємні зобов'язання, а саме: кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 15 500,00 доларів США на строк з 25 листопада 2007 року до 23 листопада 2037 року, а ОСОБА_3 зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до пункту 1.3 зазначеного договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. Розмір процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього договору.

Кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків за договором купівлі-продажу з метою придбання квартири АДРЕСА_1.

23 листопада 2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_3 укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого відповідач на забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором, надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,03 кв. м, житловою площею 26,3 кв. м.

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому 25 листопада 2007 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М. за реєстровим № 1272. У зв'язку з посвідченням договору іпотеки, нотаріусом накладена заборона відчуження зазначеного в договорі майна, що належить ОСОБА_3, до припинення чи розірвання договору іпотеки.

29 вересня 2010 року до вказаного договору іпотеки внесенні зміни на підставі договору про внесення змін та доповнень № 1, укладеного між ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3

За договором купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, укладеним між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк", ПАТ "Сведбанк" передало (відступило) права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. Згідно із витягом з додатку № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 25 травня 2012 року до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за кредитним договором від 23 листопада 2007 року та за договором іпотеки від 23 листопада 2007 року, що були укладені з ОСОБА_3

Суд встановив, що сума заборгованості за цим кредитним договором складає 17 247,25 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 28 липня 2015 року становило 380 513,62 грн, з яких: тіло кредиту - 15 996,17 доларів США, що в еквіваленті становило 352 911,95 грн; відсотки - 1 251,08 доларів США, що в еквіваленті становило 27 601,67 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що відповідач неналежним чином виконувала свої зобов'язання за укладеним кредитним договором, у зв'язку з чим у ПАТ "Дельта Банк" виникло право вимагати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Законом України "Про іпотеку" (898-15) передбачено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові: на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього ЦК України (435-15) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 11 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у т. ч., якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу, так і процентів за ним).

В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань.

Зокрема, у підпункті 12.3 пункту 12 договору іпотеки (з урахування договору про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки) зазначено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя - згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, викладеним в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту договору.

Сторони домовилися, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється згідно з статтею 37 Закону України "Про іпотеку" на підставі наступного застереження: задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Сторони цього договору дійшли згоди, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є зазначене в цьому договорі застереження, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (підпункт 12.3.1 пункту 12 договору іпотеки).

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, поки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що вразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити, як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки, як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Зазначене вище узгоджується з висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц та спростовує доводи касаційної скарги.

Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.