Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач (заявник) - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Моторне (транспортне) страхове бюро України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області у складі судді Сидоренко І. П. від 14 липня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у подальшому уточненим, до ОСОБА_5, Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБ України), ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 лютого 2016 року залишено без розгляду позов в частині додаткових і уточнених вимог до позовної заяви від 12 жовтня 2015 року.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 лютого 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на відшкодування майнової шкоди у розмірі 18 724, 70 грн, моральної шкоди у розмірі 1 000, 00 грн, а також судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 249, 00 грн, витрат на правову допомогу у розмірі 550, 00 грн; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_4, не погодившись із рішенням суду першої інстанції звернувся із апеляційною скаргою до Апеляційного суду Одеської області.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зокрема вказано на необхідність: подання заяви про поновлення строку оскарження з наведенням поважних причин для цього, що мало підтверджуватися відповідними доказами; наданням суду доказів сплати судового збору, а також визначенням у скарзі меж апеляційного оскарження, оскільки ОСОБА_4 в апеляційній скарзі навів доводи, які стосуються позовних вимог, залишених судом першої інстанції без розгляду. Ця ухвала суду першої інстанції апелянтом не оскаржувалась.

ОСОБА_4 на виконання зазначеної ухвали подав до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, до якої додав квитанцію про сплату судового збору та докази на підтвердження причин поважності пропуску строку подання апеляційної скарги.

На підставі ухвали Апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року заявнику відмовлено у відкриті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 лютого 2016 року.

Апеляційним судом у постановленому рішенні визнано неповажними причини пропуску строку звернення із апеляційною скаргою, оскільки апелянтом не надано доказів того, що він залишив залу судового засідання після виходу судді у нарадчу кімнату. З журналу судового засідання від 23 лютого 2016 року апеляційний суд не зміг зробити висновок про відсутність ОСОБА_4 під час проголошення вступної та резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції. ОСОБА_4 звертався 14 березня 2016 року до суду із заявою про видачу виконавчого листа у справі та 15 березня 2016 року про повернення йому зазначеної заяви. На підставі оцінки цих обставин суд апеляційної інстанції зробив висновок про обізнаність позивача про наявність судового рішення у справі та пропуск апелянтом строку на апеляційне оскарження зазначеного судового рішення. ОСОБА_4 також не виконав вимоги ухвали апеляційного суду щодо приведення апеляційної скарги відповідно до вимог ЦПК України (1618-15) (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року) в частині визначення, які судові рішення оскаржуються апелянтом.

У касаційні скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права. За твердженням заявника, оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена без з'ясування фактичних обставин розгляду справи в суді першої інстанції та можливості заявника звернення до суду із апеляційною скаргою. ОСОБА_4 наполягає на тому, що був відсутній під час проголошення рішення суду першої інстанції, таке судове рішення у судовому засіданні йому не вручалося, розписка про отримання вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції позивачем не складалася, засобами поштового зв'язку таке судове рішення не надсилалося. Наведені доводи суд апеляційної інстанції не перевірив та не врахував.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у праві.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК (1618-15) ), касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України, судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Зазначену цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 30 січня 2018 року.

Справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) .

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України (1618-15) та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до статті 72 ЦПК України 2004 року право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

За правилами частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У частині третій статті 297 ЦПК України 2004 року зазначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 був присутній у судовому засіданні 23 лютого 2016 року під час проголошення судового рішення, що підтверджується журналом судового засідання. Заявник звертався до суду із заявою про видачу виконавчого листа 14 березня 2016 року та 15 березня 2016 року із заявою про повернення зазначеного клопотання, цим фактам дано оцінку апеляційним судом як підтвердженню обізнаності ОСОБА_4 про наявність рішення суду у справі.

В оцінці наведених обставин Верховний Суд врахував, що заявник був обізнаний про наявність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, своїми діями виявляв інтерес до зазначеної справи, про що свідчать наявні матеріалах справи заяви про видачу та повернення виконавчого листа.

Поважними причинами пропущення строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Вирішуючи, чи з поважних причин пропущено певний процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність обставин на свій розсуд.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У 46, 47 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Ryabykh v. Russia", заява № 52854/99, 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03, 41, від 03 квітня 2008 року).

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду у цій справі про те, що визначені ОСОБА_4 у апеляційній скарзі підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є непереконливими, неповажними, їх обґрунтованість спростовується матеріалами справи, оскільки заявником не надано доказів щодо наявності істотних перешкод чи труднощів, які унеможливили вчасне вчинення процесуальних дій з подачі апеляційної скарги на рішення місцевого суду, враховуючи тривалість неподання апеляційної скарги, що відбулося за спливом більше ніж два місяці з моменту його проголошення. Доказів відсутності позивача під час проголошення рішення суду першої інстанції заявником суду апеляційної інстанції не надано, за його твердженням, він самостійно залишив залу засідань, причини пропуску строку визнані неповажними на підставі оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що "право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (рішення у справі "Воловік проти України" заява № 15123/03, 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року). Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення у справі "Перетяка та Шереметьев проти України" заяви, № 17160/06 та N 35548/06, 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію ОСОБА_4 своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги, заявник не надав.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду ( 42 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03).

Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки обставин справи і висновків суду не спростовують.

У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.