Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: КратаВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2017 року у складі суддів: Бровченко І. О., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

У березні 2017 року публічне акціонерне товариство "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідно до укладеного 12 грудня 2008 року договору, ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 2 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Оскільки ОСОБА_4 не виконувала взяті на себе зобов'язання, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яку ПАТ КБ "ПриватБанк" просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь у розмірі 29 653,77 грн, з яких: заборгованості за кредитом - 1 764,97 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом - 22 938,62 грн, заборгованості за пенею та комісією - 3 300 грн, штрафу (фіксована частина) - 250 грн, штрафу (процентна складова) - 1 400,18 грн та судових витрат у розмірі 1 600 грн.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року у задоволені позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

При ухваленні рішення суд зробив висновок, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту виконання позивачем умов кредитного договору, внаслідок чого вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості по кредитному договору є необґрунтованими.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2017 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 12 грудня 2008 року в сумі 28 003,59 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено отримання відповідачем кредитної картки, а із виписки про рух коштів, наданої банком, вбачається, що ОСОБА_4 знімала грошові кошти та частково погашала заборгованість, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості.

У січні 2018 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2017 року, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2017 року залишити в силі. При цьому посилалась на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказала, що копія заяви від 12 грудня 2008 року про приєднання до умов договору від 12 грудня 2008 року є не придатною для читання та не підтверджує факт отримання ОСОБА_4 грошових коштів і укладення договору.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

Апеляційним судом установлено, що 12 грудня 2008 року ОСОБА_5 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. З фінансовими умовами надання кредитної картки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" ОСОБА_5 була ознайомлена 12 грудня 2008 року, про що свідчить підпис останньої в довідці про умови кредитування. В довідці зазначено: "Тип карти Master Card Mass, Валюта: гривня. Тип кредитної лінії: поновлювальна. Базова відсоткова ставка: 2,5% на місяць із розрахунку 360 днів на рік, розмір щомісячного платежу - 7% від заборгованості, але не менше 50 грн та не більше залишку заборгованості".

Апеляційним судом установлено, що кредитна карта відповідача неодноразово пере випускалася, 24 грудня 2012 року була отримана кредитна картка № НОМЕР_1. Відповідно до виписки по рахунку ОСОБА_4 не лише знімала грошові кошти, але й частково погашала заборгованість.

При частковому задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про доведеність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, застосувавши при цьому висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, відповідно до якого вимоги про стягнення з боржника за одне й те саме порушення одночасно штрафу та пені є подвійною цивільно-правовою відповідальністю, та порушує статтю 61 Конституції України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.