752/11311/15-ц Про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька - 04.04.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - Соломянський районний відділ державної міграційної служби України в місті Києві, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька.

Позовна заява мотивована тим, що з 22 травня 1998 року по 01 квітня

2008 року ОСОБА_4 перебувала із ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі.

За час перебування у шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_5 не надає згоди на виїзд їхніх дітей за кордон на навчання та оздоровлення, не надає відповіді на запити.

ОСОБА_4, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила:

- визнати бездіяльність ОСОБА_5 щодо ненадання відповідей на запит про надання дозволу на виїзд для навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні (Іспанії) з 20 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 26 липня по 08 серпня 2015 року, а також до мовної школи Bell: St. Albans (Великобританія) з 04 січня 2015 року по 17 січня 2015 року неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- визнати бездіяльність ОСОБА_5 щодо ненадання відповіді на запит про надання дозволу на виїзд ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2016 року в Крим;

- визнати відмови ОСОБА_5 на виїзд на навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні (Іспанії) з 20 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 26 липня по 08 серпня 2015 року, а також до мовної школи Bell: St. Albans (Великобританія) з 04 січня 2015 року по 17 січня 2015 року неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, які суперечить інтересам дитини;

- визнати відмову ОСОБА_5 на виїзд ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_2, з 01 липня 2016 року до 31 серпня 2016 року в Крим, такою, яка суперечить інтересам дитини;

- надати дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, в Крим з 01 липня 2016 року до 31 серпня 2016 року без згоди та супроводу ОСОБА_5;

- дозволити ОСОБА_4 без згоди ОСОБА_5 оформити документи на тимчасовий виїзд в Крим неповнолітнього ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_2.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано бездіяльність ОСОБА_5 щодо ненадання відповідей на запит про надання дозволу на виїзд для навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні (Іспанії) з 20 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 26 липня по 08 серпня 2015 року, а також до мовної школи Bell: St. Albans (Великобританія) з 04 січня 2015 року по 17 січня 2015 року неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано бездіяльність ОСОБА_5 щодо ненадання відповіді на запит про надання дозволу на виїзд ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2016 року в Крим. Визнано відмови

ОСОБА_5 на виїзд на навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні (Іспанії) з 20 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 26 липня по 08 серпня 2015 року, а також до мовної школи Bell: St. Albans (Великобританія) з 04 січня 2015 року по 17 січня 2015 року неповнолітньої дочки ОСОБА_7 такими, які суперечить інтересам дитини.

Визнано відмову ОСОБА_5 на виїзд ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 01 липня 2016 року до 31 серпня 2016 року в Крим, такою, яка суперечить інтересам дитини.

Надано дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, в Крим з 01 липня 2016 року до 31 серпня 2016 року без згоди та супроводу батька ОСОБА_5

Дозволено ОСОБА_4 без згоди батька дітей ОСОБА_5 оформити документи на тимчасовий виїзд в Крим неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що бездіяльність ОСОБА_5 щодо ненадання відповіді на запити ОСОБА_4 про виїзд неповнолітніх дітей за кордон та ненадання їм дозволу на виїзд є порушенням їхніх прав на належний фізичний та духовний розвиток, оздоровлення, а також розширення світогляду при відвідуванні іншої країни.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.

Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року в частині вирішення позову про визнання бездіяльності ОСОБА_5 щодо ненадання відомостей на запит про надання дозволу на виїзд для навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні з 20 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 26 липня 2015 року по 08 серпня 2015 року, та до мовної шкоди Bell: St. Albans в Великобританії з 04 січня 2015 року по 17 січня 2015 року неповнолітньої ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, визнання бездіяльності ОСОБА_5 щодо ненадання відповіді на запит про надання дозволу на виїзд ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 01 липня 2016 року по

31 серпня 2016 року в Крим, визнання відмови ОСОБА_5 на виїзд для навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні з 20 липня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 26 липня 2015 року по 08 серпня 2015 року, та до мовної шкоди Bell: St. Albans в Великобританії з 04 січня 2015 року по 17 січня 2015 року неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що суперечать інтересам дитини, та також визнання відмови ОСОБА_5 на виїзд ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2016 року до Криму такою, що суперечить інтересам дитини скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задовленні позовних вимог про визнання бездіяльності ОСОБА_5 щодо ненадання відповіді на запити мотивоване тим, що ОСОБА_4 обрала неналежний спосіб судового захисту, оскільки це право захищено в інший спосіб, наданням дозволу на виїзд. При цьому суд апеляційної інстанції погодився із висновком районного суду щодо наявності підстав згідно статті 4 Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України" та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) , для надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, в "Крим" без згоди та супроводу батька.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Останнім рішенням Апеляційного суду мста Києва від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.

Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Солом'янский районний відділ Державної міграційної служби України в місті Києві, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька - відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_4 є безпідставними.

05 жовтня 2017 року ОСОБА_4 через приймальню громадян Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року та залишити в силі заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 безпідставно не надано згоди на виїзд дітей за кордон та ігнорує письмові прохання про надання нотаріального дозволу на їхній виїзд. Жодних вагомих аргументів, які б пояснювали та обґрунтовували відмову ОСОБА_5, - немає.

Відповідно до розділу 6 "Прикінцеві положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , цей Закон набирає чинності з дня початку роботи Верховного Суду, визначеного рішенням його Пленуму відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) (Відомості Верховної Ради України, 2016 року, № 31, стаття 545), опублікованим у газеті "Голос України".

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду № 2 від 30 листопада 2017 року (v0002780-17) "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду", визначено днем початку роботи Верховного Суду 15 грудня 2017 року.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 12 лютого 2018 року касаційна скарга передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу

№ 752/11311/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Солом'янский районний відділ Державної міграційної служби України в місті Києві, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та додані до неї документи, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 26 березня 2018 року.

12 березня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

13 березня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

23 березня 2018 року ОСОБА_5 через засоби поштового звязку подав до Верховного Суду відзив, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2017 року без змін.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 травня 1998 року по 01 квітня 2008 року.

За час перебування у шлюбі і сторін народилися діти: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають із матір'ю та на утримання яких ОСОБА_5 сплачує аліменти.

Після розлучення між сторонами склалися вкрай неприязненні відносини, відсутнє взаєморозуміння щодо виховання дітей, їх навчання, оздоровлення та відпочинку, спілкування з батьком.

Між сторонами тривалий час існують спори з питання утримання і виховання дітей, спілкування батька з ними, що були предметом розгляду відповідних органів та суду.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 29 травня 2014 року відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав.

При цьому судом зроблено висновок про відсутність ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків. Зазначено, що стосунки між батьками впливають на відношення дітей до батька, що мати не сприяє спілкуванню батька з дітьми, між батьками відсутнє порозуміння на спільне їх виховання.

Відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ (3857-12) , Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) , Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 (231-95-п) .

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (в редакції, чинній на час звернення до суду із позовом) оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (57-95-п) (зі змінами і доповненнями) перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 (231-95-п) передбачено, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям - громадянам України згідно з цими Правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон.

Статтею 18 цих Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 (231-95-п) передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач просила надати дозвіл на виїзд неповнолітнього ОСОБА_8 за межі України на період з 01 липня 2016 року до 31 серпня 2016 року, визнати відмови

ОСОБА_5 щодо ненадання згоди на виїзд дітей за межі України, такими, що суперечать інтересам дітей та визнати бездіяльність ОСОБА_5 щодо ненадання відповідей на запити позивача.

Розглядаючи дану справу, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів наявних в матеріалах справи, зробили висновок про те, що такі вимоги є безпідставними.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення не убачається.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.