317/2573/14-ц Про визнання частково незаконним та скасування розпорядження РДА, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку - 04.04.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 серпня 2015 року у складі судді Яркіна С. В. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Спас О. В., Бабак А. М.,

У червні 2014 року прокурор Запорізького району Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Запорізькій області звернувся до суду з позовом до Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області (далі - Запорізька РДА), ОСОБА_1, Реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області, треті особи: Обслуговуючий садівничий кооператив "Козацька садиба" (далі -ОСК "Козацька садиба"), Державна інспекція сільського господарства в Запорізькій області, товариство з обмеженою відповідальністю "Стихія", про визнання частково незаконним та скасування розпорядження Запорізької РДА, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування запису про державну реєстрацію державного акта, витребування та повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Запорізької РДА земельну ділянку площею 0,0848 га незаконно передано у власність ОСОБА_1, оскільки вона не була землекористувачем вказаної земельної ділянки, проект землеустрою та технічна документація щодо відведення спірної земельної ділянки не розроблялися та не затверджувалися, цільове призначення не визначалося, що було встановлено за результатами проведення прокурорської перевірки й зазначено в акті від 17 квітня 2014 року.

Справу суди переглядали неодноразово.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 17 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим,що за відсутності доказів винної протиправної поведінки власників земельних ділянок встановлені обставини не можуть вважатися підставою для скасування рішення про виділення земельних ділянок. Позивач не спростував факту, що члени ОСК "Козацька садиба" отримали земельні ділянки як добросовісні набувачі, які не мали сумнівів у законності розпорядження органу публічної влади. Крім того, оскарження розпорядження голови Запорізької РДА від 09 лютого 2007 року № 2/12 може бути виключно в межах строку позовної давності, а позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду, який встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 09 грудня 2015 року рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 серпня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов прокурора Запорізького району Запорізької області задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Запорізької РДА від 09 лютого 2007 року № 2/12 "Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК "Козацька садиба" у власність земельних ділянок для ведення садівництва" в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0848 га за рахунок земель ОК "Козацька садиба", розташованої за межами населених пунктів Долинської сільської ради. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_1 05 квітня 2007 року. Витребувано у ОСОБА_1 та зобов'язано її повернути на користь Головного управління Держземагентства у Запорізькій області земельну ділянку площею 0,0848 га, розташовану на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області (за межами населених пунктів), ОСК "Козацька садиба" діл. НОМЕР_2. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 09 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2016 року рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 серпня 2015 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з рішенням суду першої інстанції, виходив з того, що ОСК "Козацька садиба" було передано в оренду земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення садівництва. У подальшому земельні ділянки були передані у власність членам кооперативу, зокрема ОСОБА_1, що зазначено в розпорядженні Запорізької РДА від 09 лютого 2007 року № 2/12 про приватизацію земельних ділянок. Суд визнав безпідставними доводи позивача щодо зміни цільового призначення зазначених земель. Тому доводи прокурора про те, що втручання в право власності останнього відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку визнав недоведеними. При цьому суд першої інстанції розглянув спір по суті та не визнав пропуск строку позовної давності самостійною підставою для відмови у позові.

У грудні 2016 року заступник прокурора Запорізької області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 серпня 2015 року і ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 23 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що звернення прокурора до суду спрямовано саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення незаконно переданих у власність земель сільськогосподарського призначення на березі річки Дніпро. Протиправне вилучення з державної власності 42 земельних ділянок стало перешкодою для правомірного їх набуття іншими громадянами.

ОСОБА_1 всупереч вимог статей 116, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не зверталась до Запорізької районної державної адміністрації з особистою заявою про передачу земельної ділянки площею 0,0848 га у власність. Спірне розпорядження Запорізької РДА дане на підставі лише звернення голови ОСК "Козацька садиба" від 11 січня 2007 року про передачу у власність громадян, згідно з переліком, земельних ділянок для ведення садівництва. Запорізька РДА рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту відведення спірної земельної ділянки не приймала. Тому суди дійшли помилкового висновку про відсутність порушень порядку одержання ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки.

У лютому 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просить рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 листопада 2016 року залишити без змін. При цьому, зазначає, що прокурор у позові не посилається на порушення права власності позивача та не надає доказів на порушення права власності позивача з боку відповідачів. Крім того, у справі немає звернення позивача на адресу прокурора щодо необхідності захисту його порушеного права власності.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу Україниу (1618-15) редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

23 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що розпорядженням голови Запорізької РДА від 03 березня 2006 року № 14/33 затверджено проект відведення земельної ділянки загальною площею 4,8969 га (сіножаті) в оренду громадянам - членам ОСК "Козацька садиба", для ведення садівництва, розташованої на землях запасу Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, за межами населеного пункту, на 49 років.

На підставі цього розпорядження 06 квітня 2006 року між Запорізькою РДА та ОСК "Козацька садиба" було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, згідно з пунктом 14 якого земельна ділянка передається в оренду для ведення садівництва.

Розпорядженням голови Запорізької РДА від 06 грудня 2006 року № 14/486 внесено зміни до розпорядження від 03 березня 2006 року № 14/33 в частині визначення площі земельної ділянки, а саме: зменшено розмір ділянки з 4,8969 до 4,7263 га. На виконання вказаного розпорядження внесено відповідні зміни до договору оренди земельної ділянки, зокрема визначено розмір переданої в оренду земельної ділянки (сіножаті) - 4,7263 га.

Розпорядженням голови Запорізької РДА від 09 лютого 2007 року № 2/12 передано безоплатно у власність 42 громадянам земельні ділянки загальною площею 3,6541 га за рахунок земель ОСК "Козацька садиба", що розташовані за межами населених пунктів Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

У додатку до цього розпорядження зазначено, що у власність ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,0848 га для ведення садівництва.

ОСОБА_1 на підставі вказаного розпорядження 5 квітня 2007 року отримала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії НОМЕР_1.

Прокурор заявлений у червні 2014 року позов обґрунтовував незаконністю передачі земельної ділянки площею 0,0848 га у власність ОСОБА_1 на підставі розпорядження Запорізької РДА від 09 лютого 2007 року, вважаючи, що відповідач не був землекористувачем спірної земельної ділянки, проект землеустрою та технічна документація щодо відведення спірної земельної ділянки не розроблялися та не затверджувалися, цільове призначення не визначалося, що було встановлено проведеною 17 квітня 2014 року перевіркою дотримання вимог земельного законодавства за участю спеціалістів Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області.

ОСК "Козацька садиба" було передано в оренду земельну ділянку з цільовим призначенням - ведення садівництва і саме з таким цільовим призначенням у подальшому були передані земельні ділянки у власність членам кооперативу, зокрема, ОСОБА_1, про що зазначено у тексті самого розпорядження Запорізької РДА № 2/12 від 09 лютого 2007 року про приватизацію земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян з підстав їх членства в ОСК "Козацька садиба".

Відповідно до статті 19 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено категорії земель, на які за основним цільовим призначенням вони поділяються, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною першою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Безоплатна приватизація земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян (частини третьої статті 116 ЗК України).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачено статтею 118 ЗК України. Згідно частин 1, 2 названої статті у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний термін на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до статті 35 ЗК України кожний член садівницького товариства має право вимагати визнання за ним права власності на земельну ділянку, якою він користується, з оформленням на нього особисто права власності на земельну ділянку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була членом ОСК "Козацька садиба" створеного 05 липня 2005 року.

Згідно Статуту вказаного кооперативу, останній є обслуговуючим кооперативом, предметом діяльності якого є вирощування (виробництво) членами кооперативу на виділених їм ділянках фруктів, ягід, овочів та іншої сільськогосподарської продукції. Право кожного члена кооперативу оформити виділену йому земельну ділянку у власність передбачено п. 5.5 Статуту.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу від 21 грудня 2006 року (протокол № 5) було затверджено генеральний план забудови території ОСК "Козацька садиба", здійснено розподіл земельних ділянок між членами кооперативу та затверджено їх реєстр, згідно якому ОСОБА_1 виділено у користування земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,0848 га.

Затверджений рішенням зазначених зборів генеральний план забудови був виконаний на підставі договору від 18 вересня 2006 року № 089106 Державним науково-дослідним та проектним інститутом "Дніпроелектроконструкція" і відповідно до вказаного плану, встановлювалися межі як земельних ділянок, що перебувають у користуванні членів кооперативу, так і земель загального користування, що спростовує доводи про те, що земельна ділянка НОМЕР_2 площею 0,0848 га ОСОБА_1 в натурі не виділялась і у її користуванні не перебувала, як і доводи про відсутність передбачених частиною другою статті 118 ЗК України технічних матеріалів на підтвердження розміру земельної ділянки для прийняття органом виконавчої влади рішення щодо приватизації земельної ділянки.

Разом з тим, судами встановлено, що ОСОБА_1 до Долинської сільської ради з заявою про безоплатну передачу їй земельної ділянки не зверталась.

Представник ОСОБА_1 в суді заявляла клопотання про застосування позовної давності до вимог, заявлених прокурором у червні 2014 року щодо скасування прийнятого більше 7 років тому розпорядження Запорізької РДА Запорізької області від 09 лютого 2007 року № 2/12 в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0848 га, який вважала пропущеним.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналась або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення статті 268 ЦК України передбачає винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема, у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави і її органів яв суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист прав державної власності, порушеного незаконними правовими актами органів державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Строк позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Враховуючи що пропущений строк позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Аргументи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів касаційну скаргу залишає без задоволення.