387/268/16-ц Про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування - 04.04.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 10 травня 2016 року у складі судді Майстера І. П. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 червня 2016 року у складі колегії суддів: Кіселика С. А., Потапенко В. І., Чорнобривець О. С.,

17 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Добровеличківської селищної ради Добровеличківського району Кіровоградської області (далі - Добровеличківська селищна рада) про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба ОСОБА_3. Після її смерті залишилося спадкове майно - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. За життя ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно заповіла у рівних частках своїм синам ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Після смерті ОСОБА_3 жоден із спадкоємців не звертався із заявами про прийняття спадщини. ОСОБА_5, який є його батьком, з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 01 січня 2003 року проживав у спадковому будинку, користувався ним та побутовими речами, тобто фактично вступив у володіння та користування спадковим майном, однак за життя не оформив права на це майно. 25 червня 2015 року він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5, але постановою державного нотаріуса йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа. Враховуючи викладене, позивач просив встановити факт прийняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_3 та визнати за ним у порядку спадкування за законом після померлого батька право власності на вищевказаний житловий будинок.

Ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 11 квітня 2016 року до участі у справі залучено ОСОБА_2 як співвідповідача.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 10 травня 2016 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном. Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено факт прийняття його батьком ОСОБА_5 спадщини шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном після померлої ОСОБА_3 Враховуючи перехід прав та обов'язків спадкодавця ОСОБА_5 до його сина ОСОБА_1 та прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті її батька ОСОБА_4 (іншого сина ОСОБА_3), суд вважав, що цивільне право позивача підлягає захисту шляхом визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину житлового будинку.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 10 травня 2016 рокузалишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу відповідача, апеляційний суд виходив з того, що рішення місцевого суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим.

28 вересня 2016 року ОСОБА_2подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 10 травня 2016 рокута ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 червня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не в повній мірі з'ясовані обставини справи, необґрунтовано задоволено позов. Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Добровеличківської селищної ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини було встановлено, що батько позивача ОСОБА_5 не вчинив жодної дії, передбаченої статтею 549 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР (1540-06) ), тому слід вважати, що він відмовився від спадщини ОСОБА_3 Наявні в матеріалах справи письмові докази не доводять факту прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_3 Крім цього, спадкодавець ОСОБА_3 не набула права власності на житловий будинок, оскільки відсутні докази того, що цей будинок був введений в експлуатацію.

30 вересня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 лютого 2018 року справу № 387/268/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді інші учасники справи не подали відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про її смерть.

Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до частин першої та другої статті 524 ЦК Української РСР (чинного на час смерті ОСОБА_3) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина перша статті 529 ЦК Української РСР).

Згідно з частиною першою статті 534 ЦК Української РСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

07 червня 1994 року ОСОБА_3 заповіла все своє майно в рівних частках своїм синам ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Відповідно до частин першої та другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (z0152-94) , чинної на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Установлено, що на час відкриття спадщини після померлої ОСОБА_3 у спадковому будинку разом з нею були зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Довідкою Добровеличківської селищної ради від 01 березня 2016 року № 1739 підтверджується, що депутат цієї ради ОСОБА_6 засвідчила твердження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_5 проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на день її смерті і до 01 січня 2003 року.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_9 прийняв спадщину після померлої ОСОБА_3 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

Судами також встановлено, що спадкоємець за заповітом ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно зі статтями 1216, 1218 чинного Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Позивач ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про його народження.

Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК).

Позивач подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 протягом шестимісячного строку після смерті батька.

18 вересня 2015 року ОСОБА_5 звернувся до Добровеличківської державної нотаріальної контори Кіровоградської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_5, однак йому було відмовлено у видачі цього свідоцтва у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірний будинок.

Згідно з довідкою Добровеличківської селищної ради від 10 травня 2016 року № 01-17-22/1 документи, які б підтверджували право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, в селищній раді відсутні.

Архівною довідкою від 06 травня 2016 року підтверджується, що договір забудови спірного будинку посвідчений нотаріальною конторою 18 грудня 1972 року. У Добровеличківському міському бюро технічної інвентаризації будинок не зареєстрований, оскільки не був виготовлений акт завершення будівництва. Дата останньої технічної інвентаризації - 16 травня 2012 року.

Пунктом 14 додатку № 1 до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (n0001303-66) (втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56) передбачено, що нотаріально посвідчені договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку віднесені до правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація жилих будинків.

Договором забудови від 18 грудня 1972 року № 3 та технічним паспортом підтверджується, що ОСОБА_3 на підставі рішення Добровеличківської селищної ради від 22 квітня 1972 року № 27 була надана у користування земельна ділянка площею 726 кв.м для будівництва житлового будинку, укладено договір про надання у безстрокове користування даної земельної ділянки. Будинок по АДРЕСА_1 має загальну площу 75,6 кв.м, самочинні забудови відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 також прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4, що підтверджується відповідною заявою від 05 березня 2012 року та матеріалами спадкової справи.

Статтею 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі -- ЦПК (1618-15) України 2004 року) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213 - 215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57- 60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання ОСОБА_2 на те, що вона не була повідомлена про судове засідання 10 травня 2016 року, оскільки відсутній її підпис у розписці на її ім'я (а. с. 57), є безпідставними. В судовому засіданні 28 квітня 2016 року ОСОБА_2 приймала участь і давала пояснення, що підтверджується журналом судового засідання (а. с. 53-54). У цьому судовому засіданні була винесена письмова ухвала суду про задоволення клопотання позивача про витребування доказів, в якій одночасно постановлено відкласти розгляд справи на 10 годину 10 травня 2016 року (а. с. 55). ОСОБА_2 була присутня при проголошенні ухвали, а відтак знала про час та місце наступного судового засідання.

Доводи касаційної скарги про те, що рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 05 лютого 2013 року встановлено, що батько позивача ОСОБА_5 не вчинив жодної дії, передбаченої статтею 549 ЦК Української РСР, не заслуговують на увагу. Дане рішення не є преюдиціальним для цих правовідносин, оскільки у вказаній справі ОСОБА_1 звертався з позовом про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3, а не про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_9

Не заслуговують на увагу і викладені у касаційній скарзі доводи про те, що спадкодавець ОСОБА_3 не набула права власності на житловий будинок, оскільки відсутні докази того, що цей будинок був введений в експлуатацію.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки у порядку спадкування докази оцінюються в їх сукупності. Судами встановлено, що спадкодавець не отримала правовстановлюючий документ на спірний житловий будинок, однак вона здійснила будівництво на відведеній їй в установленому законом порядку земельній ділянці під забудову, будинок споруджений за згодою виконкому селищної ради, є придатним для проживання (експлуатації).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.