334/2740/17 Про відшкодування моральної шкоди - 02.04.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2017 року у складі судді Добрєва М. В. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2017 року у складі суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що з 29 листопада 1984 року по 12 вересня 1985 року він проходив військову службу на території Демократичній Республіки Афганістан. При виконанні військового обов'язку отримав контузію та струс головного мозку, травму хребта, вогнепальне поранення гомілко-ступного суглобу правої ноги, м'яких тканин голови, що підтверджується витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв колишнього військовослужбовця від 15 липня 2004 року 2013 року № 545.

Внаслідок отриманих при виконанні обов'язків військової служби поранень та контузії, його стан здоров'я значно погіршився, він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, проходив чисельні медичні обстеження та відновлювальні процедури.

Згідно виписки з акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 4 жовтня 2004 року йому первино встановлена ІІІ група інвалідності, причиною якої є виконання ним обов'язків військової служби при виконання інтернаціонального боргу, а на теперішній час йому встановлено безстроково ІІ групу інвалідності.

Посилаючись на наведене та ураховуючи тривалість і глибину своїх душевних страждань, а також значне погіршення стану здоров'я, позивач просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн 00 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів факт протиправних дій або бездіяльність Міністерства оборони України, а також наявний причинно-наслідковий зв'язок між шкодою і протиправним діями відповідача. Наявність шкоди беззаперечно не породжує обов'язку її компенсації, оскільки необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, у тому числі правильно визначити суб'єкт, на який покладається обов'язок з відшкодування завданої особі шкоди.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2017 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що зазначене рішення є законним та обгрунтованим, оскільки спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування такої шкоди. Позивач не надав суду першої інстанції належних і допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди саме Міністерством оборони України, яке було утворено після отримання позивачем поранень в Демократичній Республіці Афганістан у 1985 році, наслідком яких є встановлення йому в подальшому групи інвалідності, а також причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та отриманою шкодою.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року, ОСОБА_4 просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 18 грудня 2017 року, та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що обов'язок відшкодування йому моральної шкоду покладається саме на відповідача, оскільки відповідно до Положення про Міністерство оборони України воно є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого віднесено здійснення заходів, спрямованих на забезпечення соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовців, в тому числі тих, які стали інвалідами під час проходження військової служби. Ураховуючи, що датою спричинення моральної шкоди та виникнення права на її відшкодування є дата первинного встановлення йому групи інвалідності, вважає, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

За змістом частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , стаття 17 якого передбачає право на відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і майнової шкоди у встановленому законом порядку, був введений в дію постановою Верховної Ради України від 20 грудня 1991 року № 2012-XII (2012-12) .

Статтею 58 Конституції України передбачено, щозакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України(справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Встановивши, що захворювання, які стали підставою для встановлення позивачу первинно третьої групи інвалідності, отримані ним під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан у 1984-1985 роках, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що оскільки законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1984-1985 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди, підстави для задоволення позову відсутні.

Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій про те, що наявність моральної шкоди не є безумовною підставою для її відшкодування, оскільки обов'язковою для цього умовою є доведення наявності усіх складових цивільно-правової відповідальності.

Відмовляючи у задоволенні позову суди обгрунтовано виходили з того, що

ОСОБА_4 не надав будь-яких доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача та причинно- наслідкового зв'язку між такими діями і отриманою шкодою.

Посилання в касаційній скарзі на право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого до 1985 року, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, і не дають підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно з'ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.