405/2823/15-ц Про захист прав споживача та визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів - 21.03.2018 Прийняття

20 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") про захист прав споживача та визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, в якому просила визнати недійсним кредитний договір № ML-К/181/2008 від 6 жовтня 2008 року, укладений між нею та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"); визнати недійсним договір іпотеки № PML-К00/181/2008 від 6 жовтня 2008 року, укладений між нею та ЗАТ "ОТП Банк", посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тєрєховою С. В., зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 3857; зупинити нарахування банком пені, відсотків, штрафних санкцій за вказаним кредитним договором; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження майна за вказаним іпотечним договором; зобов'язати банк повернути їй у натурі те, що він отримав на виконання умов кредитного договору.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 6 жовтня 2008 року між нею та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", було укладено кредитний договір № ML-К/181/2008, за яким банк надав їй кредит у розмірі 17 тис. доларів США на придбання нерухомого майна з кінцевим терміном повернення до 4 жовтня 2018 року, із плаваючою відсотковою ставкою, яка складається з фіксованого відсотка (4,99 % річних) і FIDR, та порядком погашення суми основної заборгованості кожного місяця згідно з графіком. Для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 6 жовтня 2008 року між нею та банком був укладений іпотечний договір № PML-К00/181/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Однак, під час укладання вищевказаних договорів банком не було дотримано вимог Законів України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) , "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) . На порушення вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) (далі - Правила), банк перед укладанням кредитного договору не надав їй у письмовій формі об'єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту; приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту; не попередив, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; не надав інформацію щодо методики, яка використовується для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами. Умови кредитного договору є несправедливими по відношенню до неї як до споживача фінансових послуг у галузі споживчого кредитування, та такими, що не відповідають статтям 11, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", містять обтяжливі та непропорційні позадоговірні перешкоди для здійснення споживачем своїх прав за договором. На час укладання кредитного договору в банку була відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій.

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 4 липня 2017 року у складі судді Шевченко І. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір № ML-К/181/2008 від 6 жовтня 2008 року, укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 Визнано недійсним з моменту вчинення іпотечний договір № PML-К00/181/2008 від 6 жовтня 2008 року, укладений між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тєрєховою С. В. та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 3857. Стягнуто з ПАТ "ОТП Банк" на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі в сумі 8 800 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ "ОТП Банк" на користь держави судові витрати в сумі 1 280 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що висновком судово-економічної експертизи підтверджено, що за даними додатку до кредитного договору № ML-К/181/2008 (графіку погашення кредиту) реальна процентна ставка складає 19,12 %, абсолютне значення подорожчання кредиту становить 18 299,65 доларів США. Під час укладання кредитного договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та взагалі не вказав значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Приховування важливої, об'єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених, свідчить про наявність умислу в діях відповідача. Спірний кредитний договір було укладено банком з використанням нечесної підприємницької практики, яка є забороненою згідно з вимогами статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів". Умови кредитного договору є несправедливими, зокрема в частині надання кредиту в доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України банк перекладає виключно на споживача - позичальника, що є грубим порушенням частини третьої статті 13 ЦК України. Свій власний ризик банк, будучи професійним учасником ринку фінансових послуг, повністю переклав на позичальника, спонукав останнього підписати завідомо вигідні для себе, але завідомо невигідні (приховані від позичальника) умови договорів. Крім того, у банку на момент укладання кредитного договору була відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти на території України. Оскільки іпотечний договір є похідним від кредитного договору, визнання недійсним основного договору тягне за собою і визнання недійсними похідних від нього договорів та автоматично припиняє нарахування банком пені, відсотків, штрафних санкцій і передбачає виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження майна за іпотечним договором.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 4 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "ОТП Банк" задоволено, рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 4 липня 2017 рокускасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовуОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач з власної ініціативи звернулася за одержанням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного нею банку - ЗАТ "ОТП Банк", де отримала всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Зміни валютного ринку під час виконання кредитного договору не можуть бути підставою для зміни або розірвання раніше укладеного договору або звільнення однієї із сторін від виконання взятих на себе зобов`язань, якщо сторона вважає, що такі зміни відбуваються не на її користь. ОСОБА_1, підписуючи спірний кредитний договір, підтвердила, що банк надав їй повну, достовірну та вичерпну інформацію про всі умови отримання, користування та повернення кредиту. Своїм підписом у заяві-анкеті позичальник також підтвердила, що банк надав їй у письмовій формі та у повному обсязі інформацію, передбачену пунктом 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Позивачем добровільно виконувалися умови кредитного договору, що свідчить про те, що вона їх визнавала. Зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки така умова прямо передбачена договором. Положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними немає. Банк при укладанні договорів мав ліцензію та дозвіл на право здійснювати банківські операції. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті і сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України.

26 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 4 грудня 2017 року, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що під час укладання кредитного договору банк приховав від неї повну та об`єктивну інформацію про кінцеву сукупну вартість кредиту, ввів її в оману щодо реальної відсоткової ставки. Даний факт підтверджується висновком судово-економічної експертизи, якому апеляційний суд не надав оцінку та не навів причини його не прийняття. Приховування важливої інформації з метою отримання прибутку перед підписанням кредитного договору та невідповідність встановленим між сторонами у цьому договорі умовам до фактично встановлених у висновку експерта є умислом у діях відповідача. Єдиним засобом платежу, який може застосовуватися при здійсненні розрахунків між резидентами на території України, є гривня. Банк не мав індивідуальної ліцензії на здійснення операцій щодо видачі споживчих кредитів в іноземній валюті. Умови кредитного договору є несправедливими, зокрема: в частині надання кредиту в доларах США - є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України банк перекладає виключно на позичальника; в частині встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, - суперечать нормам чинного законодавства України.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відповідач не подав відзив на касаційну скаргу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 6 жовтня 2008 року на підставі поданої ОСОБА_1 анкети-заяви про видачу кредиту між позивачем та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", було укладено кредитний договір № ML-К00/181/2008, за яким банк надав позичальнику кредит на придбання нерухомого майна (квартири) в сумі 17 тис. доларів США, що еквівалентно 82 781 грн 50 коп., з кінцевим терміном повернення до 4 жовтня 2018 року, із плаваючою відсотковою ставкою, яка складається з фіксованого відсотка (4,99 % річних) і FIDR, та із встановленим графіком платежів, згідно з яким щомісячне погашення кредиту відбувається рівними частинами з нарахуванням відсотків на залишок заборгованості за кредитом.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 6 жовтня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № PML-К00/181/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Тєрєховою С. В. та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 3857.

ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитування по програмі "Житло в кредит" та з розрахунком орієнтованої сукупної вартості кредиту (іпотечні кредити), що підтверджується її особистим підписом на інформаційному листку та додатку № 1 до цього листка.

6 жовтня 2008 року позичальник отримала від банку кредитні кошти в сумі 17 тис. доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки № 7.

ОСОБА_1 була ознайомлена у письмовій формі з умовами програми "Реструктуризація кредитної заборгованості" щодо можливих витрат, пов'язаних з наданням послуги, та погодилася з тим, що остаточне рішення щодо зменшення розміру платежу на період реструктуризації в залежності від застосованого інструменту може відрізнятися від попередньо отриманого під час консультації, що підтверджується її особистим підписом на інформаційному листку від 21 лютого 2014 року.

Висновком судово-економічної експертизи від 30 січня 2017 року № 2102 встановлено, що станом на момент укладення кредитного договору (6 жовтня 2008 року) реальна відсоткова ставка була визначена в розмірі 20,74 %, абсолютне значення подорожчання кредиту становило 19 069,65 доларів США. Натомість банком на момент укладання спірного договору зазначені інші показники відсоткової ставки (19,12 %) та абсолютне значення подорожчання кредиту (18 299,65 доларів США), що фактично у відсотковому відношенні занижено на 1,62 %, а у грошовому виразі - на 770 доларів США. Під час укладення договору оформлення інформації про умови кредитування та про сукупну вартість кредиту у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту виконане банком з недотриманням вимог Правил.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами (пункти 2 та 3 статті 5 Декрету).

Підпунктами "в", "г" пункту 4 статті 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно з пунктом 5 статті 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (z1429-04) (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії (індивідуальної ліцензії) дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач на час укладення спірних договорів мав банківську ліцензію та дозвіл на право здійснювати банківські операції з валютними цінностями.

Крім цього, відповідно до пункту 72 листа Національного банку України від 06 лютого 2007 року № 41-216/241-1221 "Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями" ЗАТ "ОТП Банк" входить до списку банків, які отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення валютних операцій.

Отже, ЗАТ "ОТП Банк" як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій та письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" від 15 лютого 2011 року № 3024-VI (3024-17) є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини друга - шоста статті 203 ЦК України).

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, позивач посилалася, зокрема на те, що у кредитному договорі неоднозначно та нечітко визначено розмір процентної ставки за кредитом, а розмір фіксованого відсотка - 4, 99 % річних з невизначеним FIDR не відповідає розрахункам, зазначеним у графіку платежів, та є завищеним; у договорі немає його сукупної вартості та розміру фактичного подорожчання кредиту.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

За положеннями частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до пункту 3.1 Правил банки зобов'язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов'язок зазначати у кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).

Укладеним між сторонами кредитним договором передбачено порядок визначення розміру процентів. Так, для розрахунку процентів за користування кредитом банк використав плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 4,99 % річних + FIDR, що формується на основі процентних ставок за строковими депозитами для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд установлює такі проценти.

21 вересня 2014 року між позичальником та банком було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору № ML-К00/181/2008 від 6 жовтня 2008 року, за умовами якого сторони дійшли згоди, що за період з 6 жовтня 2014 року по 3 березня 2015 року для розрахунку відсотків за користування кредитом буде використовуватися фіксована ставка у розмірі 12,99 % річних, а за період з 4 березня 2015 року до повного виконання боргових зобов'язань - плаваюча відсоткова ставка; затверджено новий графік платежів.

Згідно з додатком № 1 до додаткового договору станом на 12 вересня 2014 року сума кредиту становила 9 515,06 доларів США, сума відсотків - 27,47 доларів США, щомісячний платіж складав 270,57 доларів США.

Плаваюча процентна ставка - це процентна ставка за середньо- і довгостроковими кредитами, розмір якої може змінюватися банком в односторонньому порядку та у строки, передбачені умовами кредитного договору. Перегляд її здійснюється через узгоджені між банком і кредитором проміжки часу.

У разі зміни договору, як зазначено в частині третій статті 653 ЦК, зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватися і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Укладаючи кредитний договір, сторони домовилися, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 4,99 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки.

Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.

Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", статтю 638 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладені між сторонами договори не є несправедливими, не суперечать принципу добросовісності, немає істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища позивача як споживача кредитних послуг.

Посилання ОСОБА_1 на те, що спірні договори укладені між сторонами з використанням банком нечесної підприємницької практики та що позивача при укладенні вказаних договорів було введено в оману, є безпідставними та не доведеними. При укладенні спірних правочинів сторони погодили їх умови, а позивач, підписуючи вказані договори, засвідчила, що надана їй банком інформація є повною, доступною, достовірною. Питання про розірвання кредитного договору позичальник не порушувала, виконувала його умови та сплачувала кредитні кошти, тобто визнала умови договору.

Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими у розумінні статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та для визнання спірного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник мала можливість, виходячи з динаміки зміни курсу валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

ПАТ "ОТП Банк" надав позичальнику документи, які передували укладанню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. Тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні правові підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано не взяв до уваги висновок судово-економічної експертизитакож не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини шостої статті 147 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року) висновок експерта для суду не є обов'язковим та оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в їх сукупності та взаємозв'язку згідно зі статтями 57- 60, 212 ЦПК України 2004 року, та правильно не взяв до уваги вищевказаний висновок експертизи, оскільки встановлені у ньому обставини (заниження банком реальної відсоткової ставки на 1,62 % та абсолютного значення подорожчання кредиту - на 770 доларів США) самі по собі не можуть слугувати підставою для визнання недійсними оспорюваних правочинів. Крім того, при використанні плаваючої процентної ставки за кредитом неможливо з точністю встановити наперед показники реальної відсоткової ставки та абсолютного подорожчання кредиту.