391/1045/14ц Про визнання рішень сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними - 21.03.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 15 грудня 2014 року у складі судді Ревякіної О. В. та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 12 травня 2016 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Дуковського О. Л., Єгорової С. М.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2014 року прокурор Компаніївського району Кіровоградської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, ОСОБА_1 про визнання рішень сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 3 вересня 2009 року рішенням Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку на території с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу державної власності.

18 листопада 2009 року рішенням сільської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. 28 грудня 2009 року на підставі вищевказаного рішення сільської ради ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 Компаніївського району Кіровоградської області.

Прокурор зазначав про те, що оскільки земельна ділянка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель сільськогосподарського призначення, то вказані рішення сільської ради прийняті з порушенням положень статей 22, 38, 39 ЗК України. На час прийняття вказаних рішень був відсутній генеральний план с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області, межі села не були встановлені, тому рішення сільською радою прийняті з порушенням пункту 12 Перехідних положень ЗК України (2768-14) . Крім того, у порушення положень статті 118 ЗК України ОСОБА_1 особисто не зверталася до сільської ради з заявою про надання земельної ділянки, а від її імені діяла інша особа. ОСОБА_1 не мала на меті задоволення особистих потреб шляхом розміщення житлової забудови на спірній земельній ділянці, а дійсною причиною було подальше її відчуження підприємству, яке буде здійснювати промисловий видобуток золота Юріївського родовища, що є прихованою угодою.

З урахуванням викладеного прокурор Компаніївського району Кіровоградської області в інтересах держави просив суд визнати недійсними: рішення Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 3 вересня 2009 року № 316 у частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1; рішення сільської ради від 18 листопада 2009 року № 360 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку (пункт 62 додатка до рішення); державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 грудня 2009 року, виданий на ім'я ОСОБА_1

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 15 грудня 2014 року позов прокурора Компаніївського району Кіровоградської області в інтересах держави задоволено. Визнано рішення Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 3 вересня 2009 року № 316 у частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1 за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що відносяться до земель запасу державної власності, розташованої у с. Тернова Балка Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, недійсним. Визнано рішення Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 18 листопада 2009 року № 360 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, недійсним. Визнано державний акт на земельну ділянку, виданий 28 грудня 2009 року на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,25 га, розташовану по АДРЕСА_1 недійсним.

Додатковим рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 5 лютого 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час прийняття сільською радою рішення про надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, була відсутня будь-яка містобудівна документація, яка б встановлювала межі с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області, унаслідок чого сільська рада перевищила свої повноваження щодо розпорядження землями у населеному пункті, межі якого не визначені. Дозвіл сільською радою надано на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебували у землях запасу державної власності, а у власність ОСОБА_1 надано земельну ділянку за рахунок земель державної та громадської забудови. У порушення положень статті 118 ЗК України ОСОБА_1 особисто до сільської ради з клопотанням про одержання безоплатно у власність земельної ділянки не зверталась.

Крім того, під час прийняття сільською радою рішення від 18 листопада 2009 року прокурор на засіданні сесії сільської ради участі не приймав, а перевірка щодо встановлення можливих порушень у порядку прокурорського нагляду була проведена у 2014 році, у зв'язку з чим строк позовної давності прокурором не пропущено.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 19 квітня 2016 року, з урахуванням ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 12 травня 2016 року про виправлення описки, клопотання прокурора Кіровоградської області задоволено, замінено прокурора Компаніївського району Кіровоградської області його правонаступником керівником Олександрівської місцевої прокуратури Кіровоградської області.

Останнім рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 12 травня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, рішення суду першої інстанції скасовано. Позов керівника Олександрівської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави задоволено. Визнано рішення Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 3 вересня 2009 року № 316 у частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1, недійсним. Визнано рішення Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області від 18 листопада 2009 року № 360 у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, недійсним. Визнано державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 28 грудня 2009 року на ім'я ОСОБА_1, недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на момент винесення сільською радою спірних рішень передана ОСОБА_1 земельна ділянка відносилася до земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується довідкою сільської ради від 13 травня 2013 року, технічною документацією за 1991 рік, відсутністю встановлених меж села, інформацією відділу Держземагентства у Компаніївському районі Кіровоградської області від 22 червня 2015 року та самим рішенням сільської ради. Органом державної влади, чи органом місцевого самоврядування відповідного рішення про віднесення наданої у власність ОСОБА_1 земельної ділянки до земель забудови не приймалося, у зв'язку з чим земельна ділянка їй надана із земель, які відносилися до земель сільськогосподарського призначення. При цьому зміна цільового призначення земельної ділянки у встановленому законом порядку повинна бути здійснена до надання земельної ділянки, а не після її надання, а доказом такої зміни є рішення органу влади. Проте сільською радою при наданні спірної земельної ділянки відповідачці такого порядку зміни цільового призначення не дотримано. Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення не розроблено, а, отже, надання сільською радою дозволу на відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд суперечить статтям 20, 21, 22, 38, 39 ЗК України у редакції на час прийняття рішень. Оскільки вирішення питання правомірності видачі ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку залежить від законності спірного рішення сільської ради, на підставі якого він виданий, а таке рішення є незаконним, то державний акт є недійсним.

Разом з тим, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції вказав про те, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка територіально розташована саме на території Юріївського золоторудного родовища. Крім того, у технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі та виготовленню державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 міститься її заява від 30 травня 2009 року на ім'я голови сільської ради про надання у власність спірної земельної ділянки, що спростовує доводи прокурора про не підписання ОСОБА_1 такої заяви.

Проте це не спростовує незаконність виділення ОСОБА_1 земельної ділянки у цілому.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що проект землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок, загальною площею 17,00 га, у власність громадянам для будівництва і обслуговування жилих будівників, господарських будівель і споруд завірений належним чином і землі не відносились до земель сільськогосподарського призначення. При прийнятті сільською радою рішень про передачу земель у приватну власність межі с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області були встановлені, тому не було необхідності зміни цільового призначення землі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 30 травня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до Мар'ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області з заявою про надання у власність земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

3 вересня 2009 року рішенням сільської ради, у тому числі ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку на території с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у землях запасу державної власності.

18 листопада 2009 року рішенням сільської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність, у тому числі ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

28 грудня 2009 року на підставі вищевказаного рішення сільської ради ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 Компаніївського району Кіровоградської області.

Постановою Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ "Про земельну реформу" (563-12) встановлено місцевим Радам народних депутатів, Раді Міністрів Української РСР до 15 березня 1991 року провести інвентаризацію земель усіх категорій, визначивши ділянки, що використовуються не за цільовим призначенням, нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки.

Згідно зі статтею 39 ЗК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212- 214, 303, 316 ЦПК України 2004 року не звернув уваги на доводи ОСОБА_1 про те, що при прийнятті сільською радою рішення про передачу земель у приватну власність межі с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області були встановлені, що підтверджується картографічними матеріалами, які знаходяться у документації про грошову оцінку населених пунктів за 1998 рік, про встановлення меж земель у границях сільської ради за 1991 рік, матеріалами про інвентаризацію земель сільської ради за 1991 рік. Проект землеустрою щодо відведення ділянок загальною площею 17,00 га у власність громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області завірений належним чином.

Крім того, ОСОБА_1 у суді першої інстанції заявляла про застосування строку позовної давності (а. с. 72-73, т. 1), проте такі її доводи відхилені.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України 2004 року, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України: від 8 червня 2016 року № 6-3029 цс 15, від 16 листопада 2016 року № 6-2469 цс 16.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212- 214, 303, 316 ЦПК України 2004 року належним чином не перевірив, коли держава в особі її органу як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, а не прокурор, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів, чи дотримано прокурором встановлений законодавством строк позовної давності, про застосування якого було заявлено ОСОБА_1 (а. с. 72-73, т. 1), чи можливо було при цьому встановити наявність підстав для визнання незаконним прийнятого сільською радою спірного рішення з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав.

При новому розгляді справи суду також слід звернути увагу на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.