Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Антонюківська сільська рада Миколаївського району Одеської області,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,

особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

22 жовтня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Антонюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області, третя особа - ОСОБА_2, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати ОСОБА_4. Після її смерті залишилося спадкове майно - земельна ділянка площею 8 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Антонюківської сільської ради. Він не відмовлявся від спадщини, а фактично прийняв її, так як провів поховання матері та має правовстановлюючі документи на земельну ділянку. У шестимісячний строк після відкриття спадщини він подав до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, але оскільки його сестра ОСОБА_2 несвоєчасно подала заяву про відмову від прийняття спадщини, то нотаріусом було рекомендовано звернутися до суду з відповідним позовом. Враховуючи викладене, позивач просив встановити факт своєчасного прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_4 та визнати в порядку спадкування за законом право власності на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2008 року у складі судді Безусова В. І. позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 своєчасно прийняв спадщину після смерті своєї мами - ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку розміром 8 га у відповідності з державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданим 3 липня 2007 року Миколаївською районною державною адміністрацією Одеської області, яка розташована на території Антонюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області, що належала померлій ОСОБА_4

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спадкоємцем першої черги після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4, крім ОСОБА_1, є його сестра ОСОБА_2, яка спадщину не прийняла та від неї відмовилася. Позивач у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори щодо отримання свідоцтва про право на спадщину, але йому в цьому було відмовлено, так як його сестра несвоєчасно подала до нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 задоволено, рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2008 рокускасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 704 грн.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спадкоємцем першої черги після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4, крім ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є ще одна дитина спадкодавця - ОСОБА_3, яка до участі у справі залучена не була. Оскільки позов заявлено до неналежного відповідача, та з урахуванням того, що суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості залучати учасників процесу, позов задоволенню не підлягає. Крім того, вирішуючи спір про спадкове майно, суд першої інстанції спадкову справу не витребував та не переконався, чи було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину в установленому законом порядку, що є окремою підставо для відмови в позові.

26 грудня 2017 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні його позову, оскільки не взяв до уваги те, що особою, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 не надано доказів того, що вона у встановленому законом порядку прийняла спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 Хоча ОСОБА_3 була зареєстрована за однією адресою із спадкодавцем, однак незадовго до смерті матері вона залишила житло та поїхала за межі Одеської області. Тому суд дійшов передчасного висновку про те, що ним заявлено позов до неналежного відповідача. Неправильним є й висновок апеляційного суду про те, що місцевий суд не витребував спадкову справу та не переконався, чи було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину. У своєму рішенні суд першої інстанції посилався на таку відмову нотаріуса. Крім того, судом було необґрунтовано поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження, оскільки минуло більше дев'яти років після ухвалення рішення місцевим судом.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді інші учасники справи не подали відзив на касаційну скаргу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла мати позивача - ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про її смерть.

Спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 належала земельна ділянка площею 8 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Антонюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області.

Спадкоємцем першої черги за законом після померлої ОСОБА_4, крім позивача, є його сестра - ОСОБА_2, яка від прийняття спадщини фактично відмовилася, про що свідчить її письмова заява.

Крім цього, судом апеляційної інстанції встановлено, що спадкоємцем першої черги після померлої ОСОБА_4, крім ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є ще одна дитина спадкодавця - ОСОБА_3,яка до участі у справі залучена не була.

Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до статей 3, 213, 214, 215 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються. В мотивувальній частині рішення має бути зазначено, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.

Апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщинупісля померлої ОСОБА_4, а рішення у справі прямо стосується прав і законних інтересів ОСОБА_3, яка є спадкоємцем першої черги за законом.

Виходячи з викладеного, давши правильну оцінку обставинам справи та доказам, якими вони підтверджуються, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення місцевого суду у зв'язку з порушенням вищезазначених норм процесуального права та відмовив у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не надано доказів прийняття нею у встановленому законом порядку спадщини після померлої ОСОБА_4, не заслуговують на увагу. Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Факт постійного проживання разом із спадкодавцем може підтверджуватися відміткою у паспорті спадкоємця про місце реєстрації особи. Позивачем не заперечувався той факт, що ОСОБА_3 була зареєстрована за однією адресою із спадкодавцем і проживала разом з нею, однак незадовго до смерті матері залишила житло. Позивачем не доведено, що ОСОБА_3 змінила своє місце проживання у встановленому законом порядку.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що місцевий суд оглядав спадкову справу, оскільки у своєму рішенні зазначив про відмову нотаріуса, є безпідставним. Матеріали даної справи не містять запиту суду до нотаріальної контори про витребування спадкової справи, як і не містять постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії. У разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме - відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Не заслуговують на увагу і викладені у касаційній скарзі доводи про те, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження, оскільки минуло більше дев'яти років після ухвалення рішення місцевим судом. Задовольняючи відповідне клопотання ОСОБА_3, апеляційний суд правильно виходив з того, що рішенням місцевого суду порушуються права ОСОБА_3 як спадкоємця, і вона була позбавлена можливості оскаржити це рішення в апеляційному порядку у встановлений законом строк, так як не брала участі у розгляді справи.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Разом з тим, дане рішення суду не перешкоджає позивачу захистити свої права шляхом пред'явлення у встановленому законом порядку позову до належних відповідачів з наданням необхідних доказів на підтвердження своїх вимог.

При цьому, позивачу слід звернути увагу на те, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дія оскаржуваного судового рішення була зупинена ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 січня 2018 року, у зв'язку із залишенням цього рішення в силі необхідно поновити його дію.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.