Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В.С. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Марченко НаталіяАнатоліївна,

представник третьої особи - Шкіря Микола Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області

від 13 листопада 2017 року у складі судді Кривич Ж. О. та постанову апеляційного суду Полтавської області від 19 грудня 2017 року у складі суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Пилипчук Л. І.,

У жовтня 2015 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 у якому просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_11, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою О.В. 31 липня 2004 року.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер чоловік позивача - ОСОБА_11, після смерті якого відкрилась спадщина на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, придбану відповідно до договору купівлі-продажу від 27 березня 1996 року.

Після смерті ОСОБА_11 з'ясувалось, що 31 липня 2004 року він склав заповіт на ім'я свого сина від іншого шлюбу - ОСОБА_6

Позивач посилалася на те, що ОСОБА_11 внаслідок кількох перенесених інсультів не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними на момент складання заповіту, що є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 листопада 2017 року позов ОСОБА_10 задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_11, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою О.В. 31 липня 2004 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявними у справі доказами підтверджено, що ОСОБА_11 в момент складання заповіту від 31 липня 2004 року на користь ОСОБА_6 не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що тягне за собою визнання такого заповіту недійсним, у зв'язку з тим, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Постановоюапеляційного суду Полтавської області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, а саме висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, яким встановлено нездатність ОСОБА_11 Ю усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними саме при складенні оспорюваного заповіту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання заповіту недійсним.

У касаційній скарзі, поданій 1 січня 2018 року поштовим засобом зв'язку до Верховного Суду, ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судово-психіатричної експертизи суперечить іншим наявним у справі доказам. Жодних доказів, що ОСОБА_11 у 2004 році не міг усвідомлювати свої дії та не міг керувати ними матеріали справи не містять. Не підтверджено цей факт і наданими суду і експертам медичними документами, із записів в яких вбачається, що психічний стан ОСОБА_11 став погіршуватись після 2011 року. Висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 10 жовтня 2016 року ґрунтується лише на спостереженнях за хворим ОСОБА_11 лікаря ОСОБА_13 та на його показах в судовому засіданні, без урахування показів інших свідків, а тому оцінювати його слід критично. Відповідач вважає, що на даний час встановити факт того, що його батько у момент написання заповіту 31 липня 2004 року страждав на психічні захворювання, які заважали йому контролювати свою поведінку, взагалі неможливо.

Відповідач посилається на те, що судом першої інстанції йому не роз'яснювалось право заявити клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, роз'яснення такого права лише судом апеляційної інстанції, що унеможливило реалізувати це право, оскільки апеляційним судом вже було прийнято рішення.

Крім того, відповідач вважає, що суд мав обов'язково забезпечити явку третьої особи - приватного нотаріуса Ганночки О.В., оскільки його покази мали б суттєве значення для вирішення справи.

Позивач та інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

21 лютого 2018 року вказана цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом встановлено, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 10 лютого 1996 року зареєстрували шлюб у Центральному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області.

27 березня 1996 року ОСОБА_11 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, де подружжя постійно проживало.

Відповідач ОСОБА_6 є сином ОСОБА_11 від іншого шлюбу.

31 липня 2004 року ОСОБА_11 склав заповіт, яким заповів все належне йому майно ОСОБА_6, заповіт посвідчений приватним нотаріусом Ганночкою О. В.

За життя ОСОБА_11 хворів на гіпертонічну хворобу, лікувався в умовах стаціонару медичних закладів, переніс кілька інсультів.

З 1999 року мав другу групу інвалідності безстроково по загальному захворюванню, перебував під наглядом у Кременчуцькому обласному психоневрологічному диспансері з 2014 року з приводу психічних захворювань, включаючи симптоматичні психічні розлади.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 квітня 2015 року заяву ОСОБА_10 про визання ОСОБА_11 недієздатним - задоволено. Визнано ОСОБА_11 недієздатним. Встановлено над ОСОБА_11 опіку. Призначено ОСОБА_10 опікуном над недієздатним ОСОБА_11

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_11 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

У якості правової підстави для визнання заповіту від 31 липня 2004 року недійсним позивач посилалася на статтю 225 ЦК України, зокрема на те, що даний заповіт був складений в момент, коли ОСОБА_11 не усвідомлював значення своїх дій та не керував ними.

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , судам роз'яснено про те, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У ході розгляду даної справи, з метою встановлення наявності такого стану у заповідача на момент складення заповіту судом першої інстанції призначалась посмертна судово - психіатрична експертиза, яка проводилась Полтавською обласною клінічною психіатричною лікарнею ім. О. Ф. Мальцева.

Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 10 жовтня 2016 року, проведеної амбулаторною судово-психіатричною експертною комісією Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О. Ф. Мальцева, ОСОБА_11, складаючи 31 липня 2004 року заповіт, страждав на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді помірно вираженої судинної деменції, в силу наявного у нього стійкого психічного розладу не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З урахуванням належної оцінки вказаного висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, показів свідків та пояснень експертів, які були допитані у судових засіданнях, а також інших досліджених письмових доказів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що в момент складання заповіту 31 липня 2004 року ОСОБА_11 не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними та правильно застосував положення статті 225 ЦК, дійшов обґрунтованого висновку про визнання складеного ним заповіту недійсним.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не забезпечили явку в судове засідання третьої особи - приватного нотаріуса Ганночки О. В. та залишили поза увагою його покази, не заслуговують на увагу, оскільки у розгляді справи приймав участь представник приватного нотаріуса - Шкіря М. М., який обґрунтовував позицію свого довірителя, зокрема, щодо незгоди з висновком експертизи та надавав відповідні пояснення щодо заявлених позовних вимог. В оскаржуваному рішенні суду першої інстанції наведено зміст його заперечень на позов та дана відповідна оцінка. При цьому, суди не знайшли необхідним для надання приватним нотаріусом особистих пояснень з приводу заявлених вимог.

Доводи відповідача щодо невідповідності висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, не заслуговують на увагу, оскільки нічим не підтверджені, ґрунтуються на власному суб'єктивному сприйнятті відповідача об'єктивних обставин справи.

При цьому, посилання позивача на необізнаність про право заявити клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи та неможливість скористатися цим правом в ході апеляційного розгляду справи необґрунтовані, оскільки в ході розгляду справи, судами обох інстанцій роз'яснювалось сторонам їх права та обов'язки щодо доказування та подання доказів на підтвердження тих обставин і заперечень, на які вони посилаються, зокрема право заявити клопотання про призначення у справі судової експертизи, в тому числі і повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

Разом з тим, відповідач клопотання про призначення повторної судової експертизи не заявив, на підтвердження своїх заперечень таким процесуальним правом не скористався, в тому числі і в суді апеляційної інстанції.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.