Верховний Суд у складі колегії суддівПершої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д.Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

представники позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

відповідачі: ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

представник ОСОБА_11 - ОСОБА_12,

третя особа - публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів:

Поліщук Н. В., Білич І. М., Вербової І. М. від 26 жовтня 2017 року

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10, третя особа - публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк"), про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 1 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк", та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому було відкрито невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті в межах загальної суми 285 тис. євро на купівлю земельної ділянки зі сплатою 13,4% річних за користування кредитними коштами та кінцевим строком повернення до 31 травня 2023 року.

Цього ж дня, з метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_11, а також між банком та

ОСОБА_10, укладені окремі договори поруки з наступними змінами та доповненнями.

Додатковою угодою № 1 від 31 жовтня 2008 року до кредитного договору процентна ставка за користування кредитними коштами змінена до 15 % річних.

ОСОБА_9 належним чином грошові зобов'язання перед банком не виконував, у зв'язку з чим у 2010 році ПАТ "Кредитпромбанк" звернулося до суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 29 вересня 2009 року у розмірі

323 334 євро 94 євроцентів, що за курсом Національного банку України становило 3 794 222 грн 36 коп.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 червня

2010 року позов банку задоволено частково. Стягнуто солідарно з

ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 заборгованість за кредитним договором в розмірі 3 794 222 грн 36 коп. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2011 року рішення районного суду змінено та зменшено розмір заборгованості яка підлягає стягненню з 3 794 222 грн 36 коп. до 3 769 934 грн 33 коп. У решті рішення залишено без змін.

Указане рішення суду не виконано.

27 вересня 2013 року між ПАТ "Кредитпромбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого відбулася заміна кредитора у кредитних зобов'язаннях.

Ураховуючи викладене та посилаючись на те, що відповідачами рішення суду, яким стягнуто заборгованість, не виконано, борг не погашено, ПАТ "Дельта Банк" у листопаді 2014 року просило суд стягнути з останніх у соліданому порядку заборгованість у розмірі 4 893 644 грн 43 коп. та судові витрати.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у складі судді Колдіної О. О. від 14 березня 2017 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банком не доведено правильність розрахунку заборгованості по нарахованим відсоткам, що підлягає стягненню. Крім того, нарахування відсотків після дострокового стягнення суми заборгованості не відповідає вимогам закону. Також суд першої інстанції вказав на припинення зобов'язань за договорами поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року скасовано.

У задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено з інших правових підстав.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову з інших правових підстав, виходив з того, рішення суду про дострокове стягнення заборгованості з відповідачів набрало законної сили 11 січня 2011 року, ухвалене до спливу строку дії договору і не виконане боржником, отже кредитор змінив строк виконання основного зобовязання. Проте банк з позовом про стягнення заборгованості за користування кредитом звернувся 17 листопада 2014 року, чим пропустив строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, а відповідач заявив про застосування позовної давності (частина четверта статті 267 ЦК України).

При цьому зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

У листопаді 2017 року ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора та дострокове стягнення зоборгованості за кредитним договором, яке ухвалене до спливу строку договору та не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителів від відповідальності за невиконання грошового зобовязання. Крім того, судом не було досліджено, чи виконано рішення суду про дострокове стягнення заборгованості та чи погашено заборгованість.

Учасники справи відзив на касаційну скаргу до суду не подали.

22 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиноютретьоюстатті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішеннясправи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК).

Унаслідок порушення боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк використав своє право та у 2010 році звернувся до суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 29 вересня 2009 року у розмірі 323 334 євро 94 євро центів, що за курсом Національного банку України становило 3 794 222 грн 36 коп.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2011 року заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 червня 2010 року змінено та зменшено розмір заборгованості яка підлягає стягненню з ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10 з 3 794 222 грн 36 коп. до 3 769 934 грн 33 коп. з розрахунку за курсом валют станом на 29 вересня 2009 року. Указане рішення не було виконано.

Відмовляючи у задоволенні позову з інших правових підстав, апеляційний суд дійшов до правильного висновку про те, що пред'явивши позов про дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені у 2010 році, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року № 6-2251цс16, від 7 червня 2017 року № 6-298 цс 17, в яких були встановлені подібні правовідносини.

Отже, згідно з частинами другою та третьою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пред'явивши позов про повне дострокове погашення заборгованості за договором у 2010 році, банк згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання і повинен був протягом шести місяців з дня встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту пред'явити позов до поручителів.

Даний позов пред'явлений до суду у листопаді 2014 року.

Отже, суд апеляційної інстанції вірно виходив із того, що банк звернувся з позовом до поручителів про стягнення кредитної заборгованості у листопаді 2014 року, тобто з пропущенням встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку.

Таким чином, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 212 - 214, 316 ЦПК України, у редакції 2004 року, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, застосувавши позовну давність.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.