756/11318/15-ц Про визнання договору поруки припиненим - 21.02.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Гаращенка Д. Р., від 22 вересня 2016 року,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "УНІВЕРСАЛ БАНК" (далі - ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК") про визнання договору поруки припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що 28 листопада 2007 року між ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 16 тис. доларів США під 24 % річних та кінцевим терміном повернення до 10 листопада 2014 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ним та банком було укладено договір поруки, за умовами якого він зобов'язався відповідати перед банком солідарно з позичальником за невиконання кредитних зобов'язань. ОСОБА_6 взяті на себе кредитні зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку із чим банк 4 листопада 2009 року надіслав йому вимогу про погашення заборгованості. Проте кредит погашений не був, а тому банк 25 грудня 2012 року звернувся до нього, як поручителя, з вимогою, у якій пропонував погасити заборгованість ОСОБА_6, яка станом на 25 грудня 2012 року становила 14 167 доларів 61 центів США.

Позивач зазначав, що згідно розрахунку заборгованості, наданого банком, ОСОБА_6 припинив сплачувати щомісячні платежі за кредитом, починаючи з 9 лютого 2008 року, а з вимогою до нього, як поручителя, банк звернувся лише 25 грудня 2012 року. Отже, банк пропустив, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк пред'явлення до нього вимоги як до поручителя, у зв'язку з чим порука за договором від 28 листопада 2007 року є такою, що припинена.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати договір поруки, який укладений 28 листопада 2007 року між ним та ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", припиненим.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва у складі судді Богдан О. О. від 11 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір поруки від 28 листопада 2007 року, укладений між ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" та ОСОБА_3, припиненим з 5 липня 2010 року.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що умовами договору поруки не встановлено строк закінчення його дії. Банк пред'явив вимогу до позичальника про дострокове повернення всієї суми несплаченого кредиту 4 листопада 2009 року, а тому протягом шести місяців після несплати позичальником кредиту за умовами кредитного договору мав звернутися з позовом до поручителя. Проте банком порушено вищевказаний строк звернення до суду з вимогою до поручителя, унаслідок чого порука за вказаним договором припинена.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2016 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2013 року, що набрало законної сили, задоволено вимоги кредитора та стягнуто солідарно з боржника та поручителя, яким є позивач, на користь банку кредитну заборгованість, обставини дійсності поруки встановлені, а тому правових підстав для визнання договору поруки припиненим із застосуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні.

18 жовтня 2016 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги доводи позивача про те, що порука є припиненою, так як банк, звернувшись до суду з позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту після спливу шестимісячного строку з дня дострокової вимоги, а рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2013 року питання щодо строку дії поруки не вирішувалося.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 січня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Судом установлено, що 28 листопада 2007 року між ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 16 тис. доларів США під 24 % річних та кінцевим терміном повернення до 10 листопада 2014 року.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_3 та ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" було укладено договір поруки, за умовами якого він зобов'язався відповідати перед банком солідарно з ОСОБА_6 за невиконання кредитних зобов'язань.

ОСОБА_6 взяті на себе кредитні зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку із чим банк 4 листопада 2009 року надіслав йому вимогу про погашення заборгованості.

25 грудня 2012 року ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" звернувся до ОСОБА_3, як до поручителя, з вимогою, у якій пропонував погасити заборгованість ОСОБА_6, яка станом на 25 грудня 2012 року становила 14 167 доларів 61 центів США.

У зв'язку із невиконанням зобов'язань за вказаними кредитним договором та договором поруки, ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" звернувся до Деснянського районного суду м. Києва за захистом порушеного права.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 травня 2013 року, що набрало законної сили, позов ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" заборгованість за кредитним договором на загальну суму 153 986 грн 18 коп.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК Українипорука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно статті 14 ЦПК України (2004 року) судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.

Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (частина друга статті 223 ЦПК України ( 2004 року).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 26 листопада 2014 року № 6-75цс14; від 3 лютого 2016 року № 6-2017цс15; від 6 липня 2016 року № 6-1199цс16.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до правильного висновку про те, що оскільки рішеннямсуду, що набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до боржника та поручителя, яким є позивач, то правових підстав для визнання договору поруки припиненим із застосуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки порука не може бути припинена після ухвалення рішення суду у справі про стягнення, у тому числі, з поручителя кредитної заборгованості, під час вирішення якої суд обов'язково перевіряє строк дії поруки.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання поруки припиненою за наявності рішення суду про стягнення боргу з поручителя є правильним.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.