700/3919/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 21.02.2018 Прийняття

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 16 грудня 2015 року, ухвалене у складі судді Добриднюк Н. О., та рішення апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Карпенко О. В., Бондаренка С. І., Фетісової Т. Л.,

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 25 серпня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та відповідачем укладено кредитний договір № CSXRRX63300359, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 1 812 грн до 25 серпня 2010 року зі сплатою 12 процентів річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач зобов'язалася погасити кредит, сплатити проценти в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором, однак свої зобов'язання не виконала. Прострочена заборгованість станом на 25 вересня 2015 року складає 24 860 грн 78 коп. та включає заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 126 грн 98 коп., заборгованість за комісією у розмірі 201 грн 51 коп., пеню у розмірі 24 532 грн 29 коп.

Позивач вказував, що від цієї суми заборгованості він віднімає 1 104 грн 68 коп., які були стягнені з відповідача на користь банку рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2013 року, тому розмір заборгованості становить 23 756 грн 10 коп.

Також банком відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг нараховано штраф у розмірі 500 грн (фіксована частина) та штраф у розмірі 1 187 грн 80 коп. (процентна складова).

На підставі викладеного банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № CSXRRX63300359 від 25 серпня 2008 року всього у розмірі 25 443 грн 90 коп.

Заочним рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 16 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка. Стандарт), на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, відповідачем не підписані. Доказів ознайомлення відповідача з тарифами і основними умовами обслуговування та кредитування, а також їх погодження не надано. Тому банком не доведено, що саме такі умови розумів позичальник, підписуючи заяву про отримання кредиту, а, відтак, відсутні підстави вважати, що Умови є частиною укладеного сторонами договору.

Також суд зазначив, що рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2013 року заборгованість за кредитом, процентами та комісією вже стягнено з позичальника, а розмір пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (24 532 грн 29 коп.) значно перевищує розмір стягненого кредиту.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2013 року стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № CSXRRX63300359 від 25 серпня 2008 року у розмірі 1 104 грн 68 коп., яка включає заборгованість за кредитом у розмірі 779 грн 19 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 126 грн 98 коп., заборгованість за комісією у розмірі 201 грн 51 коп. У рішенні встановлено, що сторони кредитного договору досягли згоди щодо усіх його істотних умов, відповідач повністю погодилася з формою укладення кредитного договору, умовами надання їй кредиту, що засвідчила своєю власноручною заявою. Суд стягнув заборгованість за кредитним договором, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе в добровільному порядку зобов'язань.

Відмовляючи у стягненні з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 126 грн 98 коп. та заборгованості за комісією у розмірі 201 грн 51 коп., апеляційний суд зазначив, що рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2013 року вказану заборгованість вже стягнуто. Зазначене рішення добровільно виконано ОСОБА_4 5 грудня 2013 року, що підтверджується наданою квитанцією та не заперечується банком.

Відмовляючи у стягненні з відповідача пені та штрафів за несвоєчасне виконання зобов'язань, апеляційний суд зазначив, що це питання було предметом судового розгляду і з мотивувальної частини рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2013 року встановив, що банк відмовився від стягнення з позичальника пені та штрафів.

На підставі викладено апеляційний суд дійшов висновку, що зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_4 виконані, у зв'язку з чим відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припинилися, тому підстав для задоволення вимог банку немає.

У квітні 2016 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд помилково послався на те, що питання стягнення пені та штрафів вирішено рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2013 року. Заявник вказує, що суд не дав належної оцінки тому, що при вирішенні справи у 2013 році банк змінив позовні вимоги, а не відмовився від позовних вимог про стягнення пені та штрафів. Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості, відповідач продовжував порушувати умови договору щодо сплати заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим заборгованість продовжувала збільшуватися. Заявник зазначає, що неповне з'ясування судом вказаних обставин призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту шостого розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно зі статтею 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судами встановлено, що 25 серпня 2008 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та відповідачем укладено кредитний договір № CSXRRX63300359, за умовами якого ПАТ КБ "Приватбанк" надав відповідачу кредит у розмірі 1 812 грн до 25 серпня 2010 року зі сплатою 12 процентів річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до пункту 5.1 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (Рострочка. Стандарт) у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом позичальник сплачує банку пеню у розмірі 1,25 % від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення, але не менше 1 грн. При цьому проценти за користування кредитом на суму простроченої заборгованості додатково до вищезазначеної пені банком не нараховуються.

Згідно з пунктом 5.3 Умов при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5% від суми позову.

Відповідно до пункту 5.4 Умов нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбачений пунктами 5.1, 5.2, 5.3 здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов'язання повинно бути виконане позичальником.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2013 року стягнено з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № CSXRRX63300359 від 25 серпня 2008 року станом на 23 серпня 2013 року у розмірі 1 104 грн 68 коп., яка включає заборгованість за кредитом у розмірі 779 грн 19 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 126 грн 98 коп., заборгованість за комісією у розмірі 201 грн 51 коп.

У рішенні зазначено, що станом на 23 серпня 2013 року заборгованість за договором становить 23 414 грн 94 коп. та включає, крім вказаної заборгованості за кредитом, процентами та комісією, пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 20 719 грн, штрафи 500 грн (фіксована частина) та 1553 грн 15 коп. (процентна складова). Відповідач визнала позов в частині стягнення з неї 1104 грн 68 коп., щодо інших вимог просила застосувати позовну давність, посилаючись на те, що останній платіж за договором здійснений у 2009 році і з цього часу банку відомо про порушення його прав. Банк у судовому засіданні змінив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача тільки заборгованість за кредитом, процентами та комісією.

5 грудня 2013 року відповідачем на виконання рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2013 року сплачено 1105 грн, що підтверджується квитанцією.

Станом на 25 вересня 2015 року банк обліковує наступну заборгованість за вказаним договором: заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 126 грн 98 коп., заборгованість за комісією у розмірі 201 грн 51 коп., пеню у розмірі 24 532 грн 29 коп. Також банком з посиланням на пункт 5.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам нараховано штраф у розмірі 500 грн (фіксована частина) та штраф у розмірі 1 187 грн 80 коп. (процентна складова).

Апеляційний суд дослідив розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором за період з 23 серпня 2013 року по 25 вересня 2015 року, з якого встановив, що після сплати ОСОБА_4 5 грудня 2013 року на користь банку 1 105 грн на виконання рішення суду, банком вказані кошти зараховано не на погашення заборгованості за кредитом, процентами та комісією, як це визначено у рішенні суду, а на погашення пені та тіла кредиту, в результаті чого за позичальником продовжує обліковуватися заборгованість за процентами у розмірі 126 грн 98 коп. та заборгованість за комісією у розмірі 201 грн 51 коп., а також банком продовжує нараховуватися пеня. При цьому пеню у розмірі 24 532 грн 29 коп., про стягнення якої заявлено вимоги, банком нараховано з січня 2009 року по 25 вересня 2015 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд послався на припинення зобов'язання за кредитним договором у зв'язку з повним виконанням боржником рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2013 року про стягнення заборгованості та кредитом, процентами та комісією та відмовою кредитора від стягнення з позичальника пені та штрафів.

Висновок про те, що банк при вирішенні справи судом та визначенні остаточного розміру зобов'язань позичальника за кредитним договором, відмовився від стягнення з позичальника пені та штрафів, апеляційний суд зробив на підставі мотивувальної частини рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2013 року, про що зазначено у мотивувальній частині рішення апеляційного суду Черкаської області від 22 березня 2016 року.

Проте рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2013 року не містить інформації про відмову банку від позовних вимог про стягнення з ОСОБА_4 пені та штрафів відповідно до статті 174 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи, а також інформації про постановлення ухвали про закриття провадження у справі в цій частині у зв'язку з відмовою позивача від позову.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України касаційний суд задовольняє касаційну скаргу частково, скасовує судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.