Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 вересня 2015 року в складі судді Сухаревич З. М. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 серпня 2016 року в складі суддів: Галущенка О. І., Самчишиної Н. В., Лисенка П. П.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 13 лютого 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір, предметом якого була інвестиційна діяльність сторін по реалізації програми будівництва нежитлових приміщень на земельній ділянці на АДРЕСА_1, що належить відповідачу на праві приватної власності. На виконання умов вказаного договору позивач передала відповідачу 23 000 доларів США, однак останній у порушення умов цього договору після завершення будівельних робіт не підписав договір оренди нежитлових приміщень за вказаною адресою. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2015 року, яке набрало законної сили, розірвано договір інвестицій від 13 лютого 2006 року, проте ОСОБА_5 відмовляється повернути внесені грошові кошти.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_5 внесені за договором інвестицій кошти у розмірі 23 000 доларів США, що станом на 17 липня 2015 року еквівалентно 506 494 грн 50 коп.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 вересня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму, внесену за договором інвестиції від 13 лютого 2006 року, в розмірі 506 494 грн 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 654 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що інвестор (ОСОБА_4.) сплатила свій інвестиційний внесок у розмірі 23 000 доларів США, а відповідач не виконав свого зобов'язання у зв'язку з чим договір розірвано, тому позивачу заподіяно збитки у вигляді втрати грошової суми у розмірі 506 494 грн 50 коп.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 29 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідач не виконав умови договору інвестиції, який у зв'язку з істотним порушенням останнім його умов розірваний за рішенням суду, тому позивач відповідно до норми частини п'ятої статті 653 ЦК України має право вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням цього договору.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що укладений між сторонами договір розірвано, а не визнаний недійсним, тому відсутні підстави для стягнення сплачених позивачем коштів. Позивачем не доведено наявність шкоди та наявність вини відповідача у завданні такої шкоди. Позивачем також не доведено, що внесені кошти були втрачені чи пошкоджені відповідачем, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення є справедливими та обґрунтованими. Між сторонами укладено інвестиційний договір, відповідно до умов якого позивач передала відповідачу 23 000 доларів США, проте останній не виконав свої зобов'язання, а тому в зв'язку з істотним порушенням умов цього договору він розірваний за рішенням суду. ОСОБА_5 відмовляється відшкодувати завдані збитки, звернення позивача щодо повернення коштів залишилися без належного реагування.

6 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Встановлено, що 13 лютого 2006 року між ОСОБА_4 (інвестором) та ОСОБА_5 (учасником) укладено договір, предметом якого стала інвестиційна діяльність сторін по реалізації програми будівництва нежитлових приміщень на земельній ділянці на АДРЕСА_1, що належить відповідачу на праві приватної власності.

За умовами вказаного вище договору інвестор на безоплатній (беззворотній) основі зобов'язався передати учаснику грошові кошти у розмірі 23 000 доларів США протягом двох днів з моменту підписання договору. Учасник зобов'язався прийняти вказані грошові кошти та витратити їх на здійснення діяльності по будівництву нежитлових приміщень. Після прийняття у встановленому порядку нежитлового приміщення в експлуатацію, інвестор має першочергове право на укладення з учасником договору оренди цього приміщення на пільгових умовах. Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами обов'язків, передбачених даним договором та введення об'єкту в експлуатацію.

За умовами договору позивач передала, а відповідач прийняв грошові кошти у загальному розмірі 23 000 доларів США.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2015 року, яке набрало законної сили, відповідно до норм статей 651- 653 ЦК України розірвано договір інвестиції від 13 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Підставою для розірвання договору інвестиції від 13 лютого 2006 року було невиконання ОСОБА_5 вказаного правочину, у порушення умов цього договору останній після завершення будівельних робіт не підписав з ОСОБА_4 договору оренди нежитлових приміщень за адресою будівництва.

За змістом статей 627, 629 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (частина п'ята статті 653 ЦК України).

Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Встановивши, що відповідач порушив умови укладеного між сторонами правочину, який розірваний рішенням суду в зв'язку з істотним порушенням договору відповідачем, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що ОСОБА_4 може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: в повному обсязі - відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена вигода; особою, яка безпосередньо завдала шкоду.

Законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України покладено на відповідача.

Встановлено, що позивачу завдано збитків у розмірі 506 494 грн 50 коп. у зв'язку з невиконанням відповідачем договору від 13 лютого 2006 року про інвестиційну діяльність, а останній не довів, що вказана шкода завдана не з його вини, тому суди дійшли вірного висновку, що такі збитки повинні бути відшкодована у повному обсязі особою, яка їх завдала.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, за змістом частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Суд першої інстанції, з висновком якого поголився й апеляційний суд, врахував вказані вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку, що завдана позивачу шкоди підлягає відшкодуванню у грошовій одиниці України - гривні.

Доводи касаційної скарги, що укладений між сторонами договір розірвано, а не визнаний недійсним, тому відсутні підстави для стягнення сплачених позивачем коштів, не заслуговують на увагу, оскільки спростовані вказаними вище нормами матеріального права, зокрема частиною п'ятою статті 653 ЦК України, якою визначено, що, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено наявність шкоди та наявність вини ОСОБА_5 у завданні такої шкоди, оскільки зібраними по справі доказами підтверджено, що спірний договір розірвано саме у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов цього договору, договір оренди нежитлових приміщень не укладено, проте останнім відповідно до вимог частини другої статті 1166 ЦК України не доведено відсутності вини у спричиненні такої шкоди.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.