Верховний Суд у складі колегії суддів Другоїпалати Касаційного цивільного суду:

суддів: Крата В. І. (суддя-доповідач), АнтоненкоН. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

представник позивача - Сокуренко НаталіяВікторівна,

відповідач - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", подану представником СокуренкоНаталією Вікторівною, на рішення апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2016 року у складі суддів: Осоцького І. І., Гончар М. С., Трофимової Д. А.,

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 467/1346/15-ц.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) справа № 467/1346/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") подало до суду позовну заяву про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору від 15 травня 2008 року № ZPGMGA0000000001 ОСОБА_5 отримав кредит у розмірі 36 425 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15 травня 2028 року.

ОСОБА_5 свої зобов'язання за вказаним вище договором належним чином не виконав, станом на 16 квітня 2015 року утворилась заборгованість у сумі 173 050,66 дол. США, яка складається з: 37 736, 10 дол. США заборгованість за кредитом; 35 207,45 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом; 9 138,99 дол. США заборгованість по комісії за користування кредитом; 82 716,68 дол. США пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи - 11,48 дол. США (фіксована частина), - 8 239,96 дол. США штраф (процентна складова). Крім того, зобов'язання за вказаним договором у розмірі 1 000 грн були забезпечені укладеним між позивачем та ОСОБА_4 договором поруки.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_5 заборгованість у розмірі 173 004,74 дол. США, що за курсом (21,78 грн.) НБУ від 16 квітня 2015 року складає 3 768 043 грн 36 коп., а також понесені судові витрати, а з ОСОБА_4 1 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 15 травня 2008 року № ZPGMGA0000000001 у сумі 1 000 грн та понесені позивачем судові витрати судового збору у сумі 3 654 грн. При ухваленні рішення суд зробив висновок, що за вимогами ПАТ КБ "ПриватБанк" сплинула позовна давність.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2016 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 15 травня 2008 року № ZPGMGA0000000001 станом на 16 квітня 2015 року у розмірі 37 736, 10 дол. США заборгованості за кредитом; 35 207,45 дол. США заборгованості по процентам за користування кредитом; 9 138,99 дол. США заборгованості по комісії за користування кредитом; 10 000 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також витрати судового збору у розмірі - 4 019 грн 40 коп. У іншій частині позовних вимог відмовлено. У частині вимог до поручителя рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2016 року в апеляційному порядку не оскаржувалось.

При скасуванні рішення суду першої інстанції, у частині стягнення боргу за кредитним договором з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк", суд апеляційної інстанції зробив висновок, щозадоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена.Також матеріали справи не містять заяви позичальника кредитних коштів про застосування позовної давності, тому суд не мав підстав для її застосування.

У грудні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2016 року у частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення пені та у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказує, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_5 пені підлягають зменшенню до 10 000 грн, оскільки розмір неустойки значно перевищує розмір кредиту, проте не навів жодної обставини, що має істотне значення.

У березні 2017 року ОСОБА_5 надіслав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін. Вказує, що заявлена у позові пеня, значно перевищує розмір основного боргу, що є підставою передбаченою частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Аналіз касаційної скарги свідчить, що особа, яка подає касаційну скаргу не погоджується із рішенням апеляційного суду у частині зменшення пені, та акцентує увагу на тому, що розмір неустойки судом може бути зменшений за одночасної наявності обох умов, що вказані у частині третій статті 551 ЦК.

Колегія суддів відхиляє такі аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Апеляційним судом встановлено, що у ОСОБА_5 утворилась заборгованість, яка станом на 16 квітня 2015 року згідно до розрахунку банку складає: 37 736,10 дол. США заборгованості за кредитом; 35 207,45 дол. США заборгованості по процентам за користування кредитом; 9 138,99 дол. США заборгованості по комісії за користування кредитом.

Тому колегія суддів погоджується із доводами суду апеляційної інстанції, що відповідно до вимог норм частини третьої статті 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо значно перевищує розмір основного боргу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення ухвалено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, відповідно до статті 551 ЦК, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Оскільки оскаржене рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

На підставі статті 551 ЦК, керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", подану представником Сокуренко Наталією Вікторівною, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.