350/1272/15-ц Про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - 14.02.2018 Прийняття

Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником будинку АДРЕСА_1. Суміжними землекористувачами є відповідачі, які з 2014 року чинять йому перешкоди у користуванні заїздом до належної йому на праві власності земельної ділянки. У липні 2015 року відповідачі самовільно встановили ворота на проїзній частині, яка веде до будинку позивача. Такі дії відповідачів позбавляють позивача вільно користуватися дорогою загального користування та обмежують його в доступі до власної земельної ділянки.

На підставі викладеного, змінивши предмет позову та уточнивши позовні вимоги, позивач просив зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкоди у користування заїздом, який зазначений у додатку до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 липня 2015 року буквами від "В" до "Г" до земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3 та демонтувати самовільно встановлені ворота на заїзді загального користування, який позначений у державному акті на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3 буквами від "В" до "Г".

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право позивача не порушено, оскільки спірний заїзд являється земельною ділянкою і заїздом до господарства ОСОБА_5, а позивач має можливість здійснювати безперешкодний прохід та проїзд до свого будинку по іншій дорозі та іншому заїзді спільного користування.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

У касаційних скаргах, які надійшли 08 вересня 2016 року та 28 жовтня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, та ОСОБА_3 просять скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судами не надано належної правової оцінки усім доказам, наданим позивачем, не спростовано доводи позивача, та не взято до уваги, що у відповідачів відсутні документи на підтвердження права користування земельною ділянкою.

Відзивів на касаційні скарги не надходило.

18 жовтня 2016 року та 09 листопада 2016 року ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні заїздом призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року№ 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК (1618-15) ), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що сторони є сусідами та проживають по АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 є власником житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0813 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1.

Право власності позивача підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та державним актом на право власності на земельну ділянку (а. с. 8-10).

Судами установлено, що ОСОБА_5 користується земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,08 га з 1993 року відповідно до довідки Камінської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області № 632 від 24 листопада 2015 року, виданої на підставі архівного витягу з протоколу чотирнадцятої сесії двадцять першого скликання Камінської сільської ради від 24 грудня 1993 року (а. с.150) та виписки з погосподарської книги № 4 (а. с. 58).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначав, що відповідачі перешкоджають йому у користуванні належною йому на праві приватної власності земельною ділянкою, а також вчиняють дії, які позбавляють його права вільно користуватися дорогою, по якій проходить заїд до його будинку. Зокрема, на зазначеній дорозі відповідачі встановили ворота та закрили їх на замок, а тому для проїзду до свого будинку позивач змушений постійно звертатися до відповідачів з проханням відчинити ворота.

Відповідно до акту від 25 лютого 2014 року, складеного комісією у складі сільського голови Варварук Н. І., землевпорядника Неспляк М. Р. встановлено, що до житлового будинку ОСОБА_3 повинен бути заїзд, який зазначено в державному акті на право власності на земельну ділянку. Комісією рекомендовано ОСОБА_5, ОСОБА_6 не перешкоджати

ОСОБА_3 у проїзді до його будинку (а. с. 4).

Відповідно до акту від 25 серпня 2015 року, складеного комісією у складі сільського голови Варварук Н. І., секретаря сільської ради Третяк Л. Д., землевпорядника сільської ради Неспляк М. Р., члена земельної комісії Демків А. А. встановлено, що фактична площа земельної ділянки, якою користується ОСОБА_5 становить 0, 084 га, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0, 0813 га. Державний акт на право власності на земельну ділянку є підтвердженням заїзду до будинку. Дорога шириною

1,9 м, яка веде до будинку ОСОБА_3, не входить до земельної ділянки ОСОБА_5 Комісія зобов'язала ОСОБА_6 забрати ворота, які нею самовільно встановлено, та не перешкоджати в проїзді ОСОБА_3 до його будинку (а. с. 21).

Згідно акту земельно-узгоджувальної комісії від 04 січня 2015 року межа земельної ділянки ОСОБА_3 на місцевості відповідає межам, зазначеним у державному акті на право власності на земельну ділянку, крім вказаного заїзду шириною 6, 47 м, якого в натурі на місцевості немає. Спірний заїзд до будинку ОСОБА_3 є земельною ділянкою та заїздом до будинку ОСОБА_5 (а. с. 85).

Частина перша статті 15 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, в редакції від 07 липня 2010 року, яка була чинною на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України (254к/96-ВР) , які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до статті 193 ЗК містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Пунктами 4.1-4.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (z0391-10) (далі - Інструкція), відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки встановити неможливо, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У разі коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема зі встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

За змістом частини четвертої статті 60 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, в редакції від 07 липня 2010 року, яка була чинною на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій,встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами повною мірою не враховано зазначених вимог закону, не перевірені межі суміжних земельних ділянок сторін у справі та земель загального користування відповідно до даних земельного кадастру, не перевірено наявність факту втручання з боку відповідачів у право позивача на користування заїздом з урахуванням даних земельно-кадастрової документації, не з'ясовано фактичного місця розташування (меж) земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідачів та земель загального користування (заїзду). Суди встановили, що спірний заїзд до господарства ОСОБА_3 являється земельною ділянкою та заїздом до господарства ОСОБА_5, поклавши в основу цього висновку покази свідків та акт земельно-узгоджувальної комісії від 04 січня 2015 року, однак при цьому суди не надали оцінки акту № 1 від 25 лютого 2014 року та акту

від 25 серпня 2015 року, які містять протилежні висновки. Суди не встановили, чи є фактично можливим використання іншого заїзду до земельної ділянки позивача.

Висновок судів про те, що відображення у державному акті про право власності на земельну ділянку заїзду шириною 6,47 м суперечить фактичним обставинам справи, оскільки зазначеного заїзду фактично не існує, є необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи відсутня технічна документація, яка б могла достовірно свідчити про відсутність зазначеного заїзду та його межі. При цьому комісією Камінської сільської ради складено акт від 25 серпня 2015 року, яким встановлено, що державний акт на право власності на земельну ділянку є також підтвердженням заїзду до будинку (а. с. 21).

Вказані обставини та доводи позивача залишися належним чином не оціненими судами під час розгляду справи.

У відповідності до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи те, що суди всупереч статей 10, 60, 57 ЦПК України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, в редакції від 07 липня 2010 року, які були чинними на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, не дослідили в достатній мірі чи порушено право позивача на користування заїздом до належної йому на праві приватної власності земельної ділянки, а вказуючи про можливість позивача здійснювати безперешкодний прохід та проїзд до свого будинку по громадській дорозі через інший заїзд, суди виходили лише із того, що державний акт на право власності на земельну ділянку не є належним доказом існування спірного заїзду, не роз'яснили сторонам право заявити клопотання про проведення відповідної земельно-технічної експертизи, дійшли передчасного висновку про відмову у позові.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вищеперелічені порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, з'ясувати, чи порушено право, за захистом якого особа звернулася до суду.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3,задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2016 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1, на користь ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2, судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 292 грн 30 коп.