Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - державне підприємство "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області № 35",

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу державного підприємства "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області № 35" на рішення Білоцерківський міськрайонний суд Київської області від 23 лютого 2016 року у складі судді: Жарікова О. В. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 липня 2016 року у складі суддів: Мельника Я.С., Сліпченка О.І., Олійника В.І.,

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 357/15183/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2018 року справу № 357/15183/15-ц призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про витребування трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовна заява мотивована тим, що 25 жовтня 2013 року він подав письмову заяву про звільнення за власним бажанням. 19 листопада 2013 року ОСОБА_2 поштою отримав від відповідача листа з копією наказу від 11 листопада 2013 року № 35 о/с про звільнення його відповідно до пункту другого статті 41 Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП (322-08) ).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2014 року змінено формулювання причини звільнення із "звільнений за втратою довіри" на "звільнений за власним бажанням" із зазначенням дати звільнення 11 листопада 2013 року. Однак, при звільненні з роботи йому не видали трудову книжку.

ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 66 131 грн 02 коп. та зобов'язати відповідача повернути йому трудову книжку.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 липня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 66 131 грн 02 коп. Зобов'язано державне підприємство "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у місті Києві та Київській області №35" надати позивачу трудову книжку.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що відповідачем не було надано жодного належного доказу про направлення на адресу позивача трудової книжки рекомендованим листом з повідомленням про її вручення та доказів отримання позивачем даної трудової книжки.

У серпні 2016 року державне підприємство "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у місті Києві та Київській області №35" (далі - ДП "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у місті Києві та Київській області №35") подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги ДП "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України у місті Києві та Київській області №35" вказує, що відповідач був позбавлений видати трудову книжку у день звільнення у зв'язку із відсутністю позивача на роботі.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, і вказує, що трудова книжка втрачена відповідачем, доказів направлення трудової книжки поштовим відправленням відповідачем не надано.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судами встановлено, що 25 жовтня 2013 року позивач звернувся з письмовою заявою до відповідача про звільнення за власним бажанням, яка по пошті була отримана останнім 28 жовтня 2013 року. 19 листопада 2013 року позивач по пошті отримав від відповідача лист з копією наказу від 11 листопада 2013 року № 35 о/с про звільнення його відповідно до пункту другого статті 41 КЗпП.

11 та 27 листопада 2013 року ОСОБА_2 звертався до директора Білоцерківської виправної колонії № 35 із письмовою заявою, в якій просив повернути йому трудову книжку із записом про звільнення за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 235 КЗпП передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням вказаних норм права та обставин встановлених судами, правильним є висновок судів про те, що матеріали справи не містять жодного належного доказу про направлення трудової книжки поштою на його адресу, а тому наявна вина відповідача у неповерненні позивачу трудової книжки. Оскільки було порушення відповідачем норм трудового законодавства України, то суди правильно стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 66 131 грн 02 коп.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, статей 47, 116, 235 КЗпП, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 березня 2017 року справу № 357/15183/15-ц було зупинено виконання рішення Білоцерківський міськрайонний суд Київської області від 23 лютого 2016 року та ухвали апеляційного суду Київської області від 14 липня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

З урахуванням того, що касаційна скарга залишена без задоволення, а оскаржені рішення без змін, то на підставі частини третьої статті 436 ЦПК колегія суддів поновлює виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 липня 2016 року.

Оскільки оскаржені судові рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

На підставі статей 47, 116, 235 КЗпП, керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Білоцерківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області № 35" залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківський міськрайонний суд Київської області від 23 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 липня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Білоцерківський міськрайонний суд Київської області від 23 лютого 2016 року та ухвали апеляційного суду Київської області від 14 липня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.