500/2066/16-ц Про визнання удаваним договору купівлі-продажу частини домоволодіння в частині покупця та переведення прав та обов'язків покупця - 14.02.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_6, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 липня 2016 року у складі головуючого судді - Пепеляшкова С. М. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2016 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді - Станкевича В. А., суддів: Бабія А. П., Варикаші О. Д.,

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року справу № 500/2066/16-ц призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справа № 500/2066/16-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу удаваним в частині покупця та переведення прав та обов'язків покупця.

Позовна заява мотивована тим, що 04 серпня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу 1/10 частини домоволодіння, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Грошові кошти, за даним договором, передавались на підставі розписок від 12 серпня 2005 року та від 01 квітня 2008 року, із змісту яких вбачається, що ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_7, яка діяла від імені ОСОБА_5, прийняла суму коштів в розмірі 40 000 доларів США за магазин, що розташований за указаною адресою.

Апеляційним судом Одеської області було встановлено, що договір від 12 серпня 2005 року та розписка від 01 квітня 2008 року складені на підтвердження виникнення не боргових правовідносин, а правовідносин, пов'язаних з переходом права власності. Таким чином, між відповідачем та третьою особою було укладено договір купівлі-продажу магазину, відповідно до умов якого покупцем за цим договором було визначено ОСОБА_4 Право власності на даний магазин зареєстровано за ним.

Позивач вважає, що зазначені вище обставини не відповідають дійсності, а дії відповідача, який не є фактичним покупцем за договором купівлі-продажу порушують його права та законні інтереси.

У зв'язку із неможливістю особистої присутності позивача під час укладання договору, відповідач на його прохання виконував функції номінального покупця, як особи, яка лише передавала гроші продавцю. Зазначав, що магазин за договором купівлі-продажу було придбано за особисті грошові кошти позивача, а тому саме він, як фактичний розпорядник коштів, надавав остаточну згоду на придбання майна, та фактично виконував повноваження покупця за договором купівлі-продажу майна.

З урахуванням наведеного позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу 1/10 частини домоволодіння (магазина), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 від 04 серпня 2005 року удаваним в частині покупця. Перевести права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 04 серпня 2005 року з ОСОБА_4 на ОСОБА_3

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач звертаючись до суду з позовом про визнання удаваним договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не залучив сторону договору в якості відповідача.

У жовтні 2016 року представник ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2016 року та просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій, із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішення даного спору не впливає на права та інтереси ОСОБА_5, як продавця за договором купівлі-продажу, а тому підстави для її залучення в якості співвідповідача відсутні.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову з підстав спливу позовної давності не звернув уваги, що така заява була подана третьою особою, в той час як відповідач ОСОБА_4 відповідних заяв не подавав.

Вважає, що договір може бути визнано удаваним не лише в частині його предмета, але й в частині когось із учасників, які є сторонами правочину.

Також зазначає, що зазначений вище договір було укладено без дотримання вимог щодо форми договору, а тому він є нікчемним та не породжує будь-яких прав та обов'язків.

Крім того, судом не було виконано вимоги, передбачені статтею 174 ЦПК та не розглянуто заяву відповідача про визнання позову.

У січні 2017 року представник ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, просила рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено, що 04 серпня 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 придбав 1/10 частки домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 (магазин), до складу яких входять: літ. "А" - приміщення № 1- підсобне приміщення, № 2- магазин, № 3- підсобне приміщення.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 червня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на нежиле приміщення відмовлено.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області віл 23 липня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_5, про визнання договору недійсним відмовлено.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 квітня 2016 року, відомості щодо права власності на будинок (крамниця) розташований за адресою: АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із частиною 3 статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини 2 статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Однак, при розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій на зазначені положення закону уваги не звернули та не врахували, що договір купівлі-продажу нерухомого майна в силу ст. 657 ЦК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому підстави для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно відсутні.

Зазначені висновки узгоджуються з правовими позиціями висловленими в постановах Верховного Суду України від 18 квітня 2011 року № 6-28гс11 та від 19 червня 2013 року № 49цс13.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав спливу строку позовної давності, суд першої інстанції у порушення статті 267 ЦК України залишив поза увагою, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, в той час як відповідну заяву було подано представником третьої особи. При цьому судом не було наведено мотивів щодо порушених прав та інтересів ОСОБА_5

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 03 жовтня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу удаваним в частині покупця та переведення прав та обов'язків покупця відмовити.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.