Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - прокурор Чемеровецького району Хмельницької області в інтересах держави в особі Хропотівської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області,

особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області у складі судді Назарчука Р. В. від 29 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області у складі головуючого судді Корніюк А. П., суддів: П"єнти І. В., Талалай О. І. від 26 вересня 2016 року,

У грудні 2011 року прокурор Чемеровецького району Хмельницької області в інтересах держави в особі Хропотівської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області звернувся до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.

Заява мотивована тим, що прокуратурою району проведено перевірку виконання органами місцевого самоврядування вимог законодавства, спрямованих на звернення до комунальної власності земель, власники яких померли, а правонаступники відсутні. Перевіркою встановлено, що Хропотівською сільською радою своєчасно не вживаються заходи на оформлення права власності на відмерлу спадщину, не витребувані спадкоємцями земельні частки (паї). Так ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5, згідно інформації отриманої з Управління Держкомзему у Чемеровецькому районі, щодо обліку невитребуваних громадянами сертифікатів на земельну частку (пай) за нею рахується сертифікат на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1.

Спадкоємці з часу відкриття спадщини до Державної нотаріальної контори не зверталися, що означає, що на земельну ділянку за сертифікатом, яка залишилася після смерті спадкодавця, ніхто з її спадкоємців не претендує та будь-яких відомостей про них немає.

Ураховуючи викладене, прокурор Чемеровецького району Хмельницької області просив суд визнати спадщину у вигляді земельної ділянки (паю) після смерті ОСОБА_5 відумерлою та передати її у власність територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 грудня 2011 року задоволено заяву прокурора Чемеровецького району Хмельницької області про визнання спадщини відумерлою. Визнано спадщину у вигляді земельної частки (паю) у розмірі 1,42 умовних кадастрових гектарів, за сертифікатом серії НОМЕР_1 від 9 квітня 1996 року, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5, відумерлою та передано її у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за результатами перевірки прокуратури встановлено, що сільською радою своєчасно не вживаються заходи на оформлення права власності на відумерлу спадщину, не витребувані спадкоємцями земельні частки (паї). ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5, за якою рахується сертифікат на земельну частку (пай). Оскільки спадкоємці за законом та за заповітом протягом року з часу відкриття спадщини до Державної нотаріальної контори не зверталися з приводу земельної ділянки за сертифікатом, яка залишилася після смерті спадкодавця, ніхто з її спадкоємців не претендує та будь-яких відомостей про них немає судом зроблено висновки про визнання спадщини відумерлою та передано її у власність територіальної громади.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3, яка не була учасником у справі, оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 26 вересня 2016 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5, оскільки не прийняла спадщину, тому не відноситься до осіб, які мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення у справі.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просила скасувати оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає діючому законодавству та прийнято з порушенням норм матеріального права, оскільки застосовані норми права які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Рішення суду першої інстанції порушує її права, оскільки вона фактично є спадкоємцем ОСОБА_5 і на день її смерті проживала разом з нею, що підтверджується рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 березня 2014 року про встановлення факту проживання її разом із спадкодавцем та перебуванні на її утриманні.

24 січня 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2017 року справу за заявою прокурора Чемеровецького району Хмельницької області в інтересах держави в особі Хропотівської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області про визнання спадщини відумерлою призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що ОСОБА_3 на час звернення до суду прокурора та на час розгляду справи судом першої інстанції не була особою, права якої були порушені або могли б бути порушені судовим рішенням. ОСОБА_3 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 у розумінні ЦК УРСР (1540-06) (1963 року), оскільки вона відповідно до вимог статей 548, 549 ЦК УРСР (1963 року) не прийняла спадщину, а саме: не вступила в управління або володіння спадковим майном, не подала до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Тому ухвалюючи 29 грудня 2011 року рішення Чемеровецький районний суд Хмельницької області не вирішував питання про права і обов'язки ОСОБА_3 і тому вона не відноситься до осіб, які мають право оскаржити в апеляційному порядку судове рішення у справі.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях на час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 було конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) у відповідній редакції, де було врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналогічна норма містилася в частині першій статті 292 ЦПК України в редакції, чинній на дату постановлення оскаржуваної ухвали, відповідно до якої особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом указаної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення порушує відповідні права та обов'язки, якими такі особи наділені, завдає шкоди таким особам, що виражається в несприятливих наслідках для них.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР (1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно статей 525, 526 ЦК УРСР (1963 року) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу.

Відповідно до статті 529- 530 ЦК УРСР (1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

До числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства (стаття 531 ЦК УРСР (1963 року).

Згідно статті 548 ЦК УРСР (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР (1963 року) визначено дії, що свідчать про прийняття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою у даній справі, ОСОБА_3 зазначала, що вона є спадкоємцем ОСОБА_5, оскільки на день смерті проживала разом з нею та перебувала на її утриманні біля двох років, що підтверджується рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 19 березня 2014 року яким задоволено її заяву та встановлено факт проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем. Зазначене рішення суду набрало законної сили.

ОСОБА_3, як особу, що перебувала на утриманні померлої не менше одного року до її смерті, та входить до кола осіб, які мають право на спадкування згідно статті стаття 531 ЦК УРСР (1963 року) після померлої ОСОБА_5 не залучено до розгляду справи щодо спадкового майна останньої, що порушило її права та завдало шкоди, що виражається в несприятливих наслідках для неї - позбавлення можливості заперечити доводи, на які посилався прокурор, та захистити у передбаченому законом порядку свої спадкові права.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, вказаних вимог закону не врахував, не дослідив зібрані у справі докази (докази незалучення ОСОБА_3, як особи, що перебувала на утриманні померлої не менше одного року до її смерті, та входить до кола осіб, які мають право на спадкування згідно статті стаття 531 ЦК УРСР (1963 року) після померлої ОСОБА_5, що унеможливило встановлення необхідних фактичних обставин і призвело до обмеження реалізації права ОСОБА_3 на доступ до правосуддя, передбаченого вимогами статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та права на апеляційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 400, 406, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 26 вересня 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.