454/62/16-ц Про відшкодування моральної шкоди, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації - 14.02.2018 Прийняття

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу фермерського господарства "Бурка В. В." на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2016 року у складі судді Адамович М. Я. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 5 травня 2016 року у складі суддів Крайник Н. П., Штефаніци Ю. Г., Мельничук О. Я., та касаційну скаргу фермерського господарства "Бурка В. В." на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 9 серпня 2016 року у складі судді Адамович М. Я. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 9 листопада 2016 року у складі суддів Берези В. І., Бойко С. М., Приколота Т. І.

У січні 2016 року фермерське господарство "Бурка В. В." (далі - ФГ "Бурка В. В.") звернулося до суду з позовом до Вищого адміністративного суду Українита держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.

Позовні вимоги ФГ "Бурка В. В." мотивовано тим, що ухвалою колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року у справі за позовом ФГ "Бурка В. В." до Генеральної прокуратури України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, касаційну скаргу ФГ "Бурка В. В. " залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року залишено без змін. Ухвала колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2015 року не ґрунтується на законності, прийнята без дотримання Конституції та законів України.

На підставі викладеного, ФГ "Бурка В. В." просилостягнути з відповідачів Вищого адміністративного суду України, держави Україна на його користь 1 млн. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої у результаті протиправних дій Вищого адміністративного суду України при розгляді касаційної скарги ФГ "Бурка В. В." від 1 жовтня 2012 року № 580, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ФГ "Бурка В. В." до Вищого адміністративного суду України та держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації в частині вимог до Вищого адміністративного суду України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання) нормами Цивільного процесуального кодексуУкраїни (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) чи іншими законами України не передбачено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 5 травня 2016 року апеляційну скаргу ФГ "Бурка В. В." відхилено, ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя. Таким чином, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законам порядках і їх виконання, нормами ЦПК України (1618-15) чи іншими законодавчими актами України не передбачено.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 9 серпня 2016 року у задоволенні позовних вимог ФГ "Бурка В. В." до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, що спричинило приниження честі, гідності та Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, спричинення йому моральної шкоди, що полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 9 листопада 2016 року апеляційну скаргу ФГ "Бурка В. В." відхилено, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 9 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при вирішенні спору дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

31 травня 2016 року ФГ "Бурка В. В."подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просило ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 5 травня 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у відкритті провадження судами попередніх інстанцій порушено права позивача, гарантовані статтями 44, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 16, 22, 1167, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 3, 4, 11, 15, 108, 118 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) і відповідачем у цій справі про відшкодування шкоди має бути Вищий адміністративний суд України.

27 жовтня 2016 року Вищий адміністративний суд України подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на касаційну скаргу ФГ "Бурка В. В." на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 5 травня 2016 року, у якому просив касаційну скаргу останнього відхилити, а ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на додержання апеляційним судом норм процесуального права при постановленні оскарженої ухвали.

25 листопада 2016 року ФГ "Бурка В. В."подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення Сокальського районного суду Львівської області від 9 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 9 листопада 2016 року скасувати, та ухвалити нове рішення у справі про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було захищено права позивача, гарантовані статтями 55, 56 Конституції України та порушено положення статті 40 Конституції України та частини першої статті 1166 ЦК України.

6 вересня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою ФГ "БуркаВ. В." на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 5 травня 2016 року.

25 січня 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою ФГ "БуркаВ. В." на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 9 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 9 листопада 2016 року.

9 листопада 2017 року ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дану справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 частини першої розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 січня 2018 року справу № 454/62/16-ц та матеріали касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Переглядаючи оскаржені ухвали судів першої та апеляційної інстанції в порядку касаційного провадження, колегія суддів виходила з наступного.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до статті 125 Конституції України (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Питання притягнення судді до відповідальності було врегульовано Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) та Законом України "Про Вищу раду юстиції" (22/98-ВР) , .

Таким чином, чинним законодавством надано можливість громадянинові повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.

Отже, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126, 129 Конституції України, в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) .

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" (v0008700-07) роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Зазначені роз'яснення є відтворенням положень ст. ст. 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України (254к/96-ВР) визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Згідно з частиною 7 статті 49 Закону України від 7 липня 2010 року№ 2453-VI"Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, 36, від 12 березня 2009 року).

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16 січня 2003 року (далі - ЦК України (435-15) ). Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд.

Аналогічний висновок було зроблено й Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

При постановленні оскаржених ухвал, судами попередніх інстанцій було правильно застосовано пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) та обґрунтовано вирішено, що позовна заява ФГ "Бурка В. В." у частині вимог до Вищого адміністративного суду України про відшкодування шкоди, не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені ухвали постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 13 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 5 травня 2016 року слід залишити без задоволення, а оскаржені ухвали - без змін.

Переглядаючи оскаржені рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в порядку касаційного провадження, колегія суддів виходила з наступного.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до статті 56 Конституції України (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України, в редакцій, чинній на час ухвалення судового рішення, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Вирішуючи спір по суті в частині позовних вимог до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

Позивачем не доведено факт заподіяння моральної шкоди, що полягає в приниженні честі, гідності та ділової репутації внаслідок порушення норм Конституції України (254к/96-ВР) , КАС України (2747-15) , строків розгляду касаційної скарги, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями Вищого адміністративного суду України та наслідками, зазначеними позивачем у позові.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог до держави Україна в особі Державної казначейської служби Україниухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.