742/123/16-ц Про відшкодування майнової шкоди та упущеної вигоди, завданих знищенням посівів - 14.02.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2016 року у складі суддів: Мамонової О. Є., Бобрової І. О., Шитченко Н. В.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2016 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди та упущеної вигоди.

Позовна заява мотивована тим, що він на праві оренди з 2013 року користується земельною ділянкою цільового призначення для ведення фермерського господарства, розташованою на території Богданівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, на якій восени 2014 року засіяв озиму пшеницю. 19 травня 2015 року виявив знищення посівів, з приводу чого звернувся до правоохоронних органів. Досудовим розслідуванням було встановлено вчинення зазначених дій відповідачами та заподіяння йому майнової шкоди у вигляді неодержаного валового доходу від реалізації озимої пшениці.

Посилаючись на ці обставини, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на свою користь 110 602,00 грн у відшкодування майнової шкоди та упущеної вимоги.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 березня 2016 року у складі судді Ільченка О. І. позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 110 602,18 грн у відшкодування завданих збитків. Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 по 553,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вина відповідачів у знищенні посівів озимої пшениці на орендованій позивачем земельній ділянці є доведеною, а розмір шкоди підтверджений висновком судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні. Заперечення ОСОБА_9 щодо розбіжностей в кадастрових номерах земельних ділянок, у зв'язку з чим земельна ділянка ОСОБА_8 не була ідентифікована, суд вважав безпідставними, а невизнання ОСОБА_9 своєї вини таким, що спростовується наданими ним поясненнями у кримінальному провадженні, а відповідач ОСОБА_5 безпосередньо здійснював скошування посівів за дорученням ОСОБА_6 З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку щодо солідарної відповідальності відповідачів у відшкодуванні шкоди.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 16 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 49 982,25 грн у відшкодування майнової шкоди та 60 619,93 грн упущеної вигоди. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 1 106,02 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 608,31 грн судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що неправомірність дій ОСОБА_6, які виявлялись у скошуванні посівів озимої пшениці на орендованій ОСОБА_8 земельній ділянці підтверджується доказами у справі. У частині позовних вимог до іншого відповідача апеляційний суд вважав, що участь ОСОБА_5 за попередньою домовленістю зі ОСОБА_6 у безпосередньому скошуванні посів позивача належними доказами не підтверджується, крім того, спростовується тим, що він був у відрядженні з 18 травня 2015 року по 19 травня 2015 року до м. Чернігів.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду у частині стягнення з нього на користь ОСОБА_8 відшкодування майнової шкоди, упущеної вигоди й судового збору, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_8 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що його вина у скошуванні посівів на орендованій ОСОБА_8 земельній ділянці належними та допустимими доказами не підтверджується, протокол його допиту як свідка у кримінальному провадженні є недопустимим доказом, оскільки він обмовив себе, даючи свідчення, для отримання інформації щодо особи, яка орендує земельну ділянку. Зазначає, що судово-економічна експертиза, яка призначалась слідчим під час досудового розслідування, не є судовою експертизою, у розумінні положень статті 57, 66, 143, 144, 147 ЦПК України, крім того, розрахунок експерта по завданій шкоді здійснено без відрахування витрат на збір врожаю та відновлення якостей земель. Також вказує на те, що позивач мав можливість уникнути збитків, виконавши рекомендації комісії при управлінні агропромислового розвитку Прилуцького району щодо доцільності пересівання земельної ділянки різними сільськогосподарськими культурами.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду касаційної інстанції не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Cправу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди та упущеної вигоди 18 січня 2018 року передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Відповідно до положень частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи касаційної скарги, не вбачає підстав для її задоволення, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 на підставі укладеного з Головним управління Держземагенства у Чернігівської області договору оренди від 11 вересня 2013 року, зареєстрованого реєстраційною службою 13 вересня 2013 року, орендував земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Богданівської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області.

19 травня 2015 року на орендованій ОСОБА_8 земельній ділянці було скошено посів висадженої останнім озимої пшениці.

ОСОБА_6 був допитаний, як свідок в кримінальному провадженні, зареєстрованому в ЄРДР по факту звернення ОСОБА_8 до правоохоронних органів, підтвердив у своїх свідченнях, що на особистому тракторі проводив мульчування падалі жита, що залишилась з минулого року на орендованій ним земельній ділянці. Виявивши посіви озимої пшениці на земельній ділянці, що орендується ОСОБА_8, провів їх скошування.

З урахуванням встановлення цих обставин, висновок апеляційного суду щодо доведеності вини ОСОБА_6 у заподіянні позивачу збитків є правильним.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в повному обсязі. Збитками є втрати, яких особа зазнала, у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 21 ЦПК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави для відповідальності за заподіяння майнової шкоди встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно з якою шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктом 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 19 квітня 1993 № 284 (284-93-п) , передбачено, що розміри збитків, в т.ч. неодержаних доходів, які підлягають відшкодуванню, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Пунктом 3 цього Порядку визначено, що відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

18 червня 2015 року районною комісією Прилуцької районної державної адміністрації надано ОСОБА_8 розрахункову відомість по завданим збиткам від знищення озимої пшениці на орендованій ним земельній ділянці, згідно з якою збитки складають 58 801,50 грн, неодержаний дохід від знищення озимої пшениці - 110 623,32 грн

Висновком судово-економічної експертизи від 1 вересня 2013 року № С-254 у кримінальному провадженні встановлено розмір майнової шкоди у сумі 58 801,50 грн та 60 619,93 грн упущеної вигоди.

Встановивши, що ОСОБА_6 на орендованій ОСОБА_8 земельній ділянці було знищено посіви озимої пшениці, розмір збитків є підтверджений та останнім не спростовано, апеляційний суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу завданих цим збитків.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду стосовно доведеності вини ОСОБА_6 у заподіянні шкоди є припущенням, не заслуговує на увагу, з таких підстав.

Постановою слідчого від 21 жовтня 2015 року закрито кримінальне провадження, внесене в ЄРДР за заявою ОСОБА_8 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складу правопорушення.

Під час допиту свідка у кримінальному провадженні особа попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, відповідно до положень частини третьої статті 224 КПК України.

Обставина, на яку посилається ОСОБА_6, що під час допиту він обмовив себе чи іншим чином дав неправдиві свідчення, не може вважатися встановленою, до моменту настання відповідальності останнього за вчинення кримінального правопорушення за завідомо неправдиве показання свідка.

Доводи касаційної скарги, що судово-економічна експертиза у кримінальному провадженні є неналежним доказом завдання майнової шкоди, не заслуговує на увагу, оскільки висновок експерта не має заздалегідь установленої сили та досліджувався апеляційним судом рівноцінно з іншими видами доказів, за правилами статті 212 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 57 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Фактичні обставини апеляційним судом встановлені на підставі досліджених у справі доказів та ОСОБА_6 доказів на спростування розмір заподіяння шкоди не надано.

Твердження ОСОБА_6, що обов'язок надання доказів заподіяння шкоди покладається на позивача, не відповідає положенням статті 60 ЦПК України 2004 року, якою визначено обов'язок кожної сторони довести обставини, на які вона посилається, як на підставу вимог та заперечень.

За клопотанням ОСОБА_6 у справі призначалась судово-економічна експертиза, на вирішення якої ставились питання розміру реальних збитків від скошування посівів та розміру упущеної вигоди. Неможливість надання експертом висновку обумовлена відмовою в уточненні питань, що ставились на вирішення експертизи, та ненадання додаткових матеріалів.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач мав можливість уникнути збитків у формі упущеної вигоди, виконавши рекомендації постійно-діючої комісії при управлінні агропромислового розвитку, є неприйнятними, ураховуючи, що відповідно до статті 22 ЦК України відшкодування особі збитків пов'язано з порушенням її цивільного права, а не обов'язком щодо вжиття заходів для уникнення можливого порушення таких прав.

Доводи касаційної скарги, що з відшкодування упущеної вигоди мають вираховуватись витрати, пов'язані зі збиранням урожаю та витрати по відновленню якості земель не заслуговуючи на увагу, оскільки розмір таких витрат у справі не встановлювався, ОСОБА_6 не забезпечив надання доказів на підтвердження цих обставин, а касаційний суд не має процесуальних повноважень встановлювати нові обставини, відповідно до статті 400 ЦК України.

Частиною першою статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.