Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ПророкаВ. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Відділ освіти Верховинської районної державної адміністрації,

представник відповідача - Дяків Дмитро Іванович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2016 року у складі судді Атаманюка Р. І. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 травня 2016 року у складі суддів: Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Максюти І. О.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації (далі - Відділ освіти Верховинської РДА) про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.

Позовна заява мотивована тим, що з 1 вересня 2009 року вона була прийнята на роботу вчителем географії Ільцівської ЗОШ I - III ступенів з неповним робочим днем (тижневим навантаженням). З 4 жовтня 2010 року її було призначено на посаду директора зазначеної школи зі строком дії контракту до 3 жовтня 2015 року, а 25 грудня 2013 року повторно призначено на посаду директора на підставі наказу від 25 грудня 2013 року № 657.

25 лютого 2014 року була звільнена з посади вчителя та директора школи наказом № 57-к. У подальшому судовим рішенням її було поновлено на посаді, у ході виконання якого вона дізналася, що наказом відділу освіти від 20 лютого 2014 року № 56-к було скасовано наказ про її повторне призначення директором. Зазначений наказ вона також оскаржувала до суду і його було визнано недійсним, а укладений з нею контракт - таким, що втратив чинність з 25 грудня 2013 року.

30 жовтня 2015 року її було поновлено на роботі, проте наказом від 5 жовтня 2015 року № 449-к звільнено з посади директора у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Вважаючи, що останній наказ про звільнення видано на підставі нечинного контракту, чим порушено її трудові права, просила поновити строк на звернення до суду, визнати недійсним наказ від 5 жовтня 2015 року № 449-к про звільнення та поновити її на роботи на посаді директора та вчителя географії з 6 жовтня 2015 року.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2016 року поновлено пропущений місячний строк на звернення до суду, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним наказ відділу освіти Верховинської РДА від 5 жовтня 2015 року № 449-к про звільнення, поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді директора Ільцівської ЗОШ I - III ступенів з 6 жовтня 2015 року. У решті вимог відмовлено. Рішення у частині поновлення на роботі на посаді директора допущено до негайного виконання. Стягнуто з відділу освіти Верховинської РДА на користь держави 551,20 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наказ від 5 жовтня 2015 року № 449-к видано на підставі контракту, який рішенням суду визнано таким, що втратив чинність, і позивачка перебувала з відповідачем у трудових відносинах на умовах безстрокового трудового договору, а її звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України за відсутності інших правових підстав для припинення трудового договору, суперечить трудовому законодавству. У частині поновлення на роботі на посаді вчителя географії судом відмовлено з тих підстав, що зазначене питання належить вирішувати у порядку виконання рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2014 року, яким ОСОБА_4 поновлено на посаді вчителя географії.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 травня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановленим відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Посилання відповідача на пропуск строку позовної давності не заслуговує на увагу, оскільки недійсність контракту, на підставі якого було видано оскаржуваний наказ про звільнення, встановлена лише після ухвалення рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року. Крім того, після набрання сили зазначеним рішенням суду, відповідач відмовився у добровільному порядку скасовувати наказ від 5 жовтня 2015 року № 449-к та поновлювати на роботі ОСОБА_4, чим порушив її права.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Відділ освіти Верховинської РДА просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що наказ від 5 жовтня 2015 року № 449-К про звільнення, виданий під час дії контракту від 30 вересня 2010 року № 2 не закінчився, а рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року у справі № 340/609/15-ц жодним чином не вирішувалось питання дії (недійсності) зазначеного наказу. На момент вирішення справи № 340/609/15-ц ОСОБА_4 не зверталася до суду з метою зупинення усіх можливих наслідків виконання контракту від 30 вересня 2010 року №2, а тому видання наказу наказ від 5 жовтня 2015 року №449-к було здійснене з дотримання норм чинного законодавства. Крім того, місячний строк позовної давності на оскарження ОСОБА_4 наказу про звільнення слід рахувати з 30 жовтня 2016 року (моменту отримання наказу).

Відзив на касаційну скаргу від іншого учасника справи до суду касаційної інстанції не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу за позовом ОСОБА_4 до відділу освіти Верховинської РДА про поновлення на роботі, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення 22 січня 2018 року передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи касаційної скарги, не вбачає підстав для її задоволення, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що 29 вересня 2010 року наказом відділу освіти Верховинської РДА № 325-к ОСОБА_4 призначено на посаду директора Ільцівської ЗОШ I - III ступенів з наступним укладенням контракту.

Трудовий контракт зі ОСОБА_4 як директором Ільцівської ЗОШ I-III ступенів строком на п'ять років з 4 жовтня 2010 року по 3 жовтня 2015 року укладено 30 вересня 2010 року.

Наказом від 25 грудня 2013 року №657-к ОСОБА_4 призначено на посаду директора Ільцівської ЗОШ I - III ступенів на умовах безстрокового трудового договору. У наказі зазначено, що попередній наказ № 325-к про призначення на посаду втрачає чинність.

ОСОБА_4 звільнено з посади директора та посади вчителя географії наказом № 57-к Ільцівської ЗОШ I - III ступені, за статтею 40 КЗпП України за власним бажанням з 25 лютого 2014 року.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2014 року ОСОБА_4 поновлено на посадах директора та вчителя географії.

20 лютого 2014 року наказом Управління освіти, сім'ї, молоді та спорту Верховинської районної державної адміністрації №56-к, правонаступником якого є Відділ освіти Верховинської РДА, скасовано наказ від 25 грудня 2013 року № 657-к про повторне призначення на посаду та залишено в силі наказ від 29 вересня 2010 року № 325-к про призначення на посаду директора за контрактом.

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року визнано недійсним наказ № 56-к від 20 лютого 2014 року про відміну наказу про повторне призначення директором та визнано укладений з ОСОБА_4 трудовий контракт від 30 вересня 2010 року таким, що втратив чинність з 25 грудня 2013 року.

За наказом від 2 жовтня 2015 року № 447 ОСОБА_4 поновлено на посаді директора Ільцівської ЗОШ I - III ступенів.

Наказом від 4 жовтня 2015 року № 449 ОСОБА_4 звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за закінченням строку трудового договору (контракту).

Трудовий договір - це угода між працівником і роботодавцем (частина перша статті 21 КЗпП України).

Згідно з частиною третьою статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Встановивши, що на момент вирішення спору наказ від 20 лютого 2014 року № 56-к про скасування дії наказу щодо повторного признання позивача на посаду директора рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2015 року визнано недійсним, суди дійшли правильного висновку, що звільнення ОСОБА_4 із займаної посади у зв'язку із закінченням строку трудового договору (контракту) не може вважатися законним, оскільки трудові відносини між сторонами існують безстроково.

Доводи касаційної скарги, що наказ від 5 жовтня 2015 року №449 було видано на момент закінчення строку дії укладеного з позивачем контракту від 30 вересня 2010 року № 2, є безпідставними, оскільки рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2014 року ОСОБА_4 поновлено на посаді, яку вона обіймала до звільнення.

Дія контракту із ОСОБА_4 припинена з 25 грудня 2013 року.

Таким чином, підстава видання наказу від 5 жовтня 2015 року №449 про звільнення з роботи відпала та сторони продовжують перебувати у трудових відносинах на умовах безстрокового трудового договору.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_4 знала про закінчення строку дії укладеного з нею контракту та мала можливість, звернувшись до суду із заявою про забезпечення позову, запобігти виданню наказу від 4 жовтня 2015 року № 449 про її звільнення з посади, є неприйнятними, оскільки нормами законодавства не передбачено обов'язку працівника на вчинення дій щодо попередження прийняття працедавцем кадрових рішень, що можуть вплинути на його права та обов'язки. Крім того, у касаційній скарзі прямо зазначено, що наказ від 4 жовтня 2015 року № 449 про звільнення з роботи видавався на початку розгляду судом справи про визнання недійсним наказу від 20 лютого 2014 року № 56-к, який фактично поновлював дію контракту від 30 вересня 2010 року №2. Тобто Відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації було достеменно відомо про наявність спору щодо законності раніше виданого наказу.

Посилання у касаційній скарзі на отримання ОСОБА_4 30 жовтня 2016 року наказу від 4 жовтня 2015 року № 449 про звільнення з роботи та пропуск строків позовної давності на його оскарження не заслуговує на увагу, оскільки позивач заявляла клопотання про поновлення цього строку, яке було вирішено судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, у порядку ЦПК України (1618-15) .

Частиною першою статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу Відділу освіти Верховинської районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.