724/1862/15-ц Про стягнення боргу за договором позики - 14.02.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану представником ОСОБА_2, на ухвалу Хотинського районного суду Чернівецької області від 16 червня 2016 року у складі судді: Руснак А. І., та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 27 липня 2016 року у складі суддів: Винту Ю. М., Кулянди М. І., Перепелюк Л. М.,

30 вересня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 724/1862/15-ц відкрито касаційне провадження.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) справа № 724/1862/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5., територіальної громади с. Шилівці, в подальшому замінених на правонаступників ОСОБА_3., ОСОБА_4. про стягнення боргу за договором позики. Позивач вказує, що 18 листопада 2013 року між ним та ОСОБА_5. було укладено договір позики. Позивач передав позику позичальнику ОСОБА_5., проте останній всіляко ігнорував свої зобов'язання та відмовлявся їх виконувати. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 року позичальник ОСОБА_5 помер, просив стягнути суму заборгованості за договором позики із спадкоємців, які прийняли спадщину після його смерті.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 1 квітня, на підставі статті 33 ЦПК (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) замінено первісних відповідачів (ОСОБА_5., територіальну громаду с. Шилівці) на належних відповідачів: ОСОБА_3., ОСОБА_4.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 16 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 27 липня 2016 року, провадження у цивільній справі закрито.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що смерть відповідача ОСОБА_5. настала до пред'явлення ОСОБА_1 позову до суду, а правоздатність ОСОБА_5. відповідно до вимог частини четвертої статті 25 ЦК України була припинена. У зв'язку із чим, суди зробили висновок, що провадження у цивільній справі слід закрити на підставі пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки позовна заява відповідно до пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) не підлягає розгляду в суді в порядку цивільного судочинства.

У серпні 2016 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2. звернувся із касаційною скаргою на ухвалу Хотинського районного суду Чернівецької області від 16 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 27 липня 2016 року, в якій просить оскаржені ухвали скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при закритті провадження не надали висновків щодо відповідача територіальної громади с. Шилівці в особі Шиловецькької сільської ради Хотинського району Чернівецької області. У зв'язку із чим вважає, що суди зробили помилковий висновок про закриття провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржених ухвал).

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Судами встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00016200807 від 14 січня 2016 року позичальник ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, житель с. Шилівці, Хотинського району, Чернівецької області помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 1 квітня 2016 року, за клопотанням представника позивача ОСОБА_2., судом було замінено первісних відповідачів ОСОБА_5. та територіальну громаду с. Шилівці в особі Шиловецької сільської ради на належних відповідачів, а саме спадкоємців ОСОБА_5: ОСОБА_3. та ОСОБА_4.

На підставі частини першої статті 28 ЦПК (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржених ухвал), здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

У частині першій статті 37 ЦПК (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржених ухвал) встановлено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

По своїй суті процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу відповідного суб'єкта, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього. Підставами процесуального правонаступництва можуть бути лише юридичні факти, які виникли під час судового провадження у справі, а не до його початку.

ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до померлої особи, правоздатність якої на час пред'явлення позову припинилась. Тому позовна заява ОСОБА_1. до померлого ОСОБА_1 не підлягала розгляду в суді в порядку цивільного судочинства і провадження підлягало закриттю на підставі пункту першого частини першої статті 205 ЦПК (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржених ухвал).

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Хоча й суди в оскаржених ухвалах зробили посилання на пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК, про те це не вплинуло на прийняття правильного по суті та законного рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункту першого статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Хотинського районного суду Чернівецької області від 16 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 27 липня 2016 року залишити без змін.