Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - виконавчий комітет Конотопської міської ради, Конотопська районна державна адміністрація про вселення,

розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області у складі судді: Разумової І. Є. від 8 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Криворотенка В. І., Собина О. І. від 14 січня 2016 року,

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_6 з указаним позовом, посилаючись на те, що з 10 серпня 2013 року вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, у період якого у них народився син, ІНФОРМАЦІЯ_1. До 22 серпня 2015 року вони проживали однією сім'єю в житловому будинку по АДРЕСА_1. Указаний будинок належав батьку відповідача - ОСОБА_5, який помер у 2011 році. Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняв відповідач, якому фактично належить зазначене житло. 22 серпня 2015 року відповідач разом із його сестрою вигнали її з будинку, змінили замки у вхідних дверях будинку. На даний час вона не має постійного місця для проживання, мешкає з дитиною у матері, де не має належних умов для її проживання з дитиною. Тому просить усунути перешкоди в користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1, шляхом вселення її та малолітнього сина ОСОБА_6 в житлову кімнату площею 13 кв.м, зобов'язати відповідача не чинити перешкоди в користуванні житлом та надати ключі від будинку та приміщень..

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08 грудня 2015 року позов задоволено частково. Усунуто перешкоди в користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1, шляхом вселення ОСОБА_2 та ОСОБА_6, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, у спірний будинок. Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 перешкоди в користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1 та надати їй2 ключі від будинку та приміщень. У решті позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позивач разом з малолітнім сином не втратила право користування спірним житловим будинком, яке вона набула у встановленому діючим законодавством порядку, а тому має право вимагати усунення перешкод у користуванні спірним житлом шляхом вселення її і малолітнього сина з наданням ключів від вхідних дверей.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 14 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08 грудня 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду, зазначив про те, що хоча позивач разом із малолітнім сином вимушена була зареєструвати місце свого проживання у будинку її матері, фактичним місцем їх проживання є спірний будинок.

У лютому 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 14 січня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неправильно застосовано стаття 156 ЖК України, статті 405, частини п'ятої статті 1268 ЦК України, оскільки він ніколи не був власником спірного будинку і не набув права власності на нього. Крім того, у супереч статей 47, 50 ЖК, суд вселив у одну житлову кімнату осіб різної статті, які не є подружжям та перебувають у неприязних стосунках, позивач має інше житло.

У березні 2016 року ОСОБА_2 надіслала заперечення на касаційну скаргу, у яких просить касаційну скаргу відхилити, оскаржувані рішення залишити без змін. Вказувала, що відповідач використав своє право наймача на вселення інших осіб у займане ним приміщення. Припинення сімейних відносин не впливає на право колишнього члена сім'ї користуватися житлом, як це передбачено статтею 156 ЖК.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 грудня 2017 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що спірний житловий будинок у м. Конотопі, АДРЕСА_1 належав ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Після смерті ОСОБА_5 єдиним спадкоємцем, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є його син - ОСОБА_3, що підтверджується повідомленням Конотопської міської державної нотаріальної контори.

10 серпня 2013 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з позивачем, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6. Згідно довідок голови квартального комітету № 19 ОСОБА_3 зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1. Разом з ним проживали, але не були зареєстровані дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_6

Частиною 4 статті 156 ЖК України встановлено, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої та другої статті 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користуватися жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) роз'яснив, що при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи є зазначене приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, чи обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням та чи не зберігає ця особа за собою право власності чи користування іншим житлом.

Отже, за змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні.

Вирішуючи спір по суті та визнаючи за позивачем право користування спірним жилим приміщенням, суди виходили із доведеності позивачем обставин, на які вона посилалась на обґрунтування своїх вимог, зокрема із доведеності факту її вселення у спірний будинок в установленому законом порядку. Крім того, іншого житла позивач не має, оскільки будинок за яким вона зберігає реєстрацію належить її матері, та є непридатним для проживання її з сином у вказаному будинку, оскільки складається з однієї житлової кімнати.

Однак, як убачається з матеріалів справи ОСОБА_2 з 25 березня 2003 року по 12 вересня 2013 року була зареєстрована у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2, а з 13 вересня 2013 року в АДРЕСА_3 (а.с. 88, 89).

Судами встановлено, що позивач вселилась до спірного будинку в якості члена сім'ї відповідача, який прийняв спадщину після смерті власника, а відтак будинок належить йому з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК), проте таке вселення здійснене без дотримання встановленого статтями 64, 65, 156 ЖК України порядку, а тому з висновком про те, що позивач набула право користування жилим приміщенням у спірному будинку, погодитись неможливо.

Оскільки позивач не набула право постійного користування жилим приміщенням у будинку, її позовні вимоги про вселення та усунення перешкод задоволенню не підлягають.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 14 січня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до гладуна Олега Борисовича, треті особи: виконавчий комітет Конотопської міської ради, Конотопська районна державна адміністрація про вселення, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні житлом - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 584 грн 64 коп.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 грудня 2015 року та ухвала апеляційного суду Сумської області від 14 січня 2016 року втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.