752/9895/15-ц Про відшкодування збитків у порядку регресу, завданих дорожньо-транспортною пригодою - 14.02.2018 Прийняття

На обґрунтування заявлених вимог товариство вказувало на те, що 14 травня 2011 року в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля "Chevrolet Lacetti", державний номерний знак НОМЕР_1, який належить відповідачу, під його керуванням та автомобіля "Volkswagen Cross Polo", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, власником якого є ОСОБА_4 ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ). Цивільно-правова відповідальність відповідача перед третіми особами на момент ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Статус" (далі - ПрАТ "СК "Статус"), відповідно до договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/5755102.

24 вересня 2010 року між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - ПАТ "СК "Українська страхова група") укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 25-2804-0348.

За зверненням ОСОБА_4 ПАТ "СК "Українська страхова група" виплатила йому страхове відшкодування в розмірі 1 190 грн 53 коп.

30 серпня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенство правового супроводу" в інтересах ПАТ "СК "Українська страхова група" звернулося до ПрАТ "Страхова компанія "Статус" із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу. ПрАТ "СК "Статус" виплатило ПАТ "СК "Українська страхова група" 680 грн 53 коп. (з вирахуванням франшизи в розмірі 510 грн).

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 протягом трьох днів з дня настання ДТП не повідомив страховика, а ПрАТ "СК "Статус" виплатило кошти страховій компанії потерпілого, у ПрАТ "СК "Статус" виникло право вимоги до ОСОБА_2

7 серпня 2013 року ПрАТ "СК "Статус" направило відповідачу регресну вимогу, яка залишена ним без реагування.

28 квітня 2014 року між ТОВ "Маркс.Капітал" та ПрАТ "СК "Статус" укладено договір про надання фінансових послуг факторингу, за яким ПрАТ "СК "Статус" відступив позивачу права грошових вимог до боржників, у тому числі і до відповідача.

Ураховуючи наведене, ТОВ "Маркс.Капітал" просило стягнути з відповідача на свою користь суму страхового відшкодування в розмірі 680 грн 53 коп.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 2 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог ТОВ "Маркс.Капітал" відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів одержання повідомлення про відступлення права грошової вимоги та необхідності сплатити кошти, у зв'язку з чим обов'язок відповідача щодо сплати позивачу суми страхового відшкодування за договором факторингу не настав.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 2 лютого 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог товариства з інших підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що законом встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. У даній справі факт настання страхового випадку з вини відповідача сторонами не оспорюється, ПрАТ "СК"Статус" визнало ДТП страховим випадком та добровільно сплатило страхове відшкодування, тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладено в основу ухвалення рішення, яке має базуватися на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних.

У грудні 2016 року ТОВ "Маркс.Капітал" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги товариства задовольнити, рішення Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року в частині скасування рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 2 лютого 2016 року залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ "СК "Статус", ДТП сталася з вини відповідача, який не повідомив страхувальника про пригоду, а страхова компанія виплатила потерпілій стороні страхове відшкодування, в результаті чого отримала право регресної вимоги, яке було передано позивачу на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу.

19 грудня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у вказаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року справу за позовом ТОВ "Маркс.Капітал" до ОСОБА_2 про відшкодування збитків у порядку регресу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року справу № 752/9895/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, що 24 травня 2011 року в місті Києві на Південному мосту сталася ДТП за участю автомобіля "Chevrolet Lacetti", державний номерний знак НОМЕР_1, який належить відповідачу, під його керуванням та автомобіля "Volkswagen Cross Polo", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, власником якого є ОСОБА_4

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 травня 2011 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 25-2804-0348, укладеним 24 вересня 2010 року між ОСОБА_4 та ПАТ "СК "Українська страхова група", застраховано автомобіль "Volkswagen Cross Polo", державний номерний знак НОМЕР_2.

На підставі страхового акта № ДККА-7830 ПАТ "СК"Українська страхова група" виплатила ОСОБА_4 страхове відшкодування в розмірі 1 190 грн 53 коп., що підтверджується копією видаткового касового ордера від 8 липня 2011 року.

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31 серпня 2010 року № ВЕ/5755102 цивільно-правова відповідальність відповідача перед третіми особами при використанні транспортного засобу "Chevrolet Lacetti", державний номерний знак НОМЕР_1, застрахована в ПрАТ "СК "Статус".

ПрАТ "СК "Статус" виплатило ПАТ "СК "Українська страхова група" страхове відшкодування в сумі 680 грн 53 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 25 січня 2013 року № 252.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

28 квітня 2014 року між ТОВ "Маркс.Капітал" та ПрАТ "СК "Статус" укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 4/28-04/2014, згідно з пунктом 1.1 якого ПрАТ "СК "Статус" (клієнт) передає, а позивач (фактор) приймає і зобов'язується оплатити усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що перейшли до клієнта як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, згідно з переліком, зазначеним в додатках № 1-3 до цього договору.

Відповідно до підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1961-ІV (1961-15) ), у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, повідомити страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, Моторно-транспортне страхове бюро України про настання ДТП. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

Згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Підпунктом "ґ" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-ІV встановлено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Факт неповідомлення страховика про ДТП є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування. Проте в разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов'язань повинні вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-284цс15 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-2011цс16.

Отже, встановивши, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; сама страхова компанія відповідача його визнала, добровільно сплативши страхове відшкодування, висновки апеляційного суду про те, що неповідомлення страховика про настання страхового випадку не є підставою для пред'явлення регресного позову, ґрунтуються на правильному застосуванні Закону № 1961-ІV (1961-15) .

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 213- 215, 315 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, щодо законності й обґрунтованості.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи ТОВ "Маркс.Капітал" про порушення апеляційним судом вимог статей 33, 38 Закону № 1961-ІV, статей 1077, 1082, 1191 ЦК України, а також - про неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, повністю спростовуються змістом оскаржуваного рішення, яке є достатньо повним і обґрунтованим, містить переконливі висновки по суті вирішеного спору, а також встановленими судом і наведеними вище обставинами справи.

Що стосується посилання ТОВ "Маркс.Капітал" на постанови Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-1цс14, від 30 березня 2016 року у справі № 6-186цс16, від 22 червня 2016 року у справі № 6-1253цс16 та на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року у справі № 6-36760ск15, то зроблені у цих справах правові висновки не суперечать вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду України у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-284цс15 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-2011цс16. Як зазначалося вище, правові висновки, викладені у двох останніх постановах, полягають у тому, що в разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов'язань повинні вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків. Разом з тим, правові висновки у зазначених в касаційній скарзі судових рішеннях ґрунтуються на інших встановлених судами обставинах справи, щодо яких вони сформовані.

Крім того, постанова Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2011цс16 прийнята пізніше, ніж інші вищевказані судові рішення. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з викладеним у цій постанові правовим висновком і не вбачає підстав для відступлення від нього.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.